У перші дні Каннського кінофестивалю традиція змушує кінокритиків скептично ставитися до дебютних стрічок, і тільки згодом з’являється справжній претендент на головну нагороду. Цього року увагу зосередив драматичний епос Масхи Шилінські “Sound of Falling”, який охоплює століття життя чотирьох німецьких дівчат на одній сільській фермі. Від довоєнної епохи до сучасності фільм показує їхні спільні пошуки ідентичності, перші закоханості, втрати та боротьбу з пригніченням.
Візуально стрічка вражає величною операторською роботою: пейзажі землі змінюються разом із характерами героїнь, а камера спостерігає за ними з відчуттям непідкупного свідка. Кожен сегмент, присвячений окремій жінці, відзначений тонкою грою акторок, які передають внутрішній конфлікт та прагнення свободи. Така кінематографічна амбітність часто подобається журі Канн, відоме своїм схильним до артхаусу вибором.
Попри загальний ентузіазм преси, на самому фестивалі реакція була стриманішою. У популярному журналі Screen International фільм отримав середню оцінку 2,8 із 4, що хоча й гідно, але помітно нижче 3,3, із якою минулого року “Anora” здобула «Пальму» та 3,0 у переможниці 2023-го “Anatomy of a Fall”. Така невідповідність між прес-повідомленнями до відкриття і враженнями на місці вказує на те, що “Sound of Falling” може не знайти відгуку серед більшості членів журі.
Багато критиків назвали фільм “трансцендентним” та “вражаюче зваженим” (Variety), відзначали його “гігантські амбіції” (Vulture) та “риторичну сміливість” (The Hollywood Reporter). Однак інші, включаючи деяких присутніх у залі, відчули в ньому “пустоту емоцій” та брак гострого сюжету. Одні відзначають глибину історичного контексту, інші закидають автору передбачуваність.
Та головне питання нинішніх Канн – чи зможе цей фільм протистояти пізнішим прем’єрам, які традиційно з’являються у другій половині фестивалю. День за днем в програмі розгортаються сильні дебюти від відомих постановників з Європи, Азії та Латинської Америки. Сценаристи й режисери із зірковими іменами ще не презентували свої картини, і справжньою інтригою залишається, чи дійдуть вони до змагання за «Пальму».
У майбутньому тижні на глядачів очікують стрічки від режисерів, які вже мають нагороди або славу в артхаусі, а також ризиковані дебюти молодих авторів. Багато з них здатні зламати баланс між естетикою та публічним резонансом, який так цінують члени журі Канн. І хоча “Sound of Falling” розпочав гонку впевнено, вершина ще попереду.
Кінокритики також звертають увагу на такий фактор, як тривалість фільму. “Sound of Falling” триває значно довше за середній конкурсний зразок, що може як зіграти на його користь, продемонструвавши епічність задуму, так і проти, втомлюючи глядача перед вибором журі. Традиція Канн схильна підтримувати довгі, розважливо змонтовані роботи, але водночас вони мають бути насичені незабутніми моментами, які викликають дискусію за вечерею поза фестивальною програмою.
Ранній успіх Мащи Шилінські демонструє, що ідея фільмування одного простору протягом століття може відгукнутися у сучасному світі, де питання спадкоємності та пам’яті стають дедалі актуальнішими. Світові конфлікти, кризи та втрата цілісності спонукають авторів шукати форми, які відображають циклічність історії. У цьому сенсі “Sound of Falling” постає не лише як претендент на нагороду, але і як культурний меседж про роль індивіда в потоці часу.
Попри всі роздуми, до оголошення переможця залишаються ще дні – а це багато годин показів, обговорень і закулісного торгу. Чи зможе стрічка з Німеччини втриматися в лідерах, чи її змінить якась інша робота – дізнаємося вже незабаром. Одне лиш напевне: в галузі міжнародного кінофестивалю шанси можуть змінюватися миттєво, а фаворитом стає той фільм, який краще відповість настроям журі та пульсу епохи.
