Українська поліція починає перебудову системи реагування на збройні інциденти. У всіх обласних центрах планують створити спеціально підготовлені групи патрульних, яких першими направлятимуть на випадки стрілянини, нападів із вогнепальною зброєю та загрози так званого активного стрільця. Йдеться не лише про новий формат патрулювання, а про зміну філософії безпеки в країні, що четвертий рік живе в умовах великої війни.
Заява заступника голови Національної поліції Олександра Фацевича фактично підтвердила те, що в силових структурах обговорювали останні два роки: традиційна модель реагування мирного часу більше не відповідає рівню загроз. Українські міста поступово входять у нову реальність, де ризики застосування зброї перестають бути виключно фронтовою проблемою.
Ще кілька років тому сценарії масової стрілянини в громадських місцях вважалися для України радше винятком або елементом західного безпекового порядку денного. Сьогодні ситуація інша. Війна радикально змінила середовище: зброя стала ближчою до цивільного життя, а психологічна напруга — постійним фактором суспільства. Як раніше аналізував «Дейком», після 2022 року система внутрішньої безпеки дедалі більше переходить від класичної правоохоронної моделі до гібридної структури кризового реагування.
Нові групи патрульних створюють саме під цю логіку. Їх готуватимуть до швидкого входження в небезпечну ситуацію без тривалого очікування спецпідрозділів. Це важлива зміна: у випадках активного стрільця критичними є перші хвилини. Світова практика показує, що затримка реагування навіть на кілька хвилин різко збільшує кількість жертв. Саме тому багато країн після серії терактів і шкільних стрілянин відмовилися від старої тактики очікування підкріплення.
Українська специфіка робить цю проблему ще складнішою. Після початку повномасштабної війни значно виріс рівень стресу в суспільстві, збільшилася кількість людей із бойовим досвідом, а також змінилося саме сприйняття насильства. Навіть поодинокі інциденти зі стріляниною тепер сприймаються як потенційна загроза масового характеру.
У Нацполіції фактично визнають: реагування на такі виклики потребує не лише фізичної підготовки, а й окремої психологічної моделі. Саме тому паралельно проводяться навчання щодо дій у ситуаціях, коли вогонь відкривають по цивільних або самих поліцейських. Для патрульної служби це особливо чутливе питання. Звичайний екіпаж, який раніше працював переважно з адміністративними правопорушеннями чи дорожніми інцидентами, тепер має бути готовим до сценаріїв високого ризику.
Фактично мова йде про поступову мілітаризацію частини поліцейських функцій. Але в українських умовах це не виглядає аномалією. Війна стирає межу між тилом і зоною підвищеної небезпеки. Обласні центри залишаються мішенями для ракетних атак, диверсійних загроз і внутрішньої дестабілізації. На цьому тлі держава змушена створювати швидші та жорсткіші механізми реагування.
Водночас такий перехід створює нові виклики. Чим агресивнішою стає модель реагування поліції, тим вищими є вимоги до професійної підготовки, контролю та психологічної стійкості самих правоохоронців. У країнах, де концепція active shooter давно стала частиною поліцейської системи, паралельно розвивали механізми внутрішнього нагляду, кризових переговорів і деескалації. Без цього ризик помилкових рішень під час силових операцій різко зростає.
Для України проблема ускладнюється ще й масштабом навантаження на систему МВС. Поліція одночасно виконує функції класичного правопорядку, підтримки оборони, евакуації, стабілізації прифронтових територій і кризового реагування після ударів. Тепер до цього додається ще один напрям — оперативна протидія активним стрільцям у міському середовищі.
Сам факт появи таких груп свідчить про глибшу трансформацію держави воєнного часу. Україна адаптує інституції не лише до фронту, а й до довготривалої внутрішньої турбулентності, яка неминуче супроводжує великі війни. Поліція дедалі більше стає структурою швидкого реагування на комплексні безпекові кризи, а не лише службою підтримання громадського порядку.
Це рішення навряд чи стане останнім кроком у цьому напрямку. Наступним етапом можуть бути зміни в оснащенні патрульних, розширення повноважень оперативних груп і поява нових стандартів міської безпеки. Українські міста поступово входять у період, коли питання реагування на стрілянину стає такою ж частиною повсякденної безпекової архітектури, як сирени повітряної тривоги чи укриття.
