Пентагон почав попередні переговори з Ford і General Motors про те, чи можуть автовиробники допомогти швидше й дешевше постачати війську компоненти, боєприпаси, транспортні рішення та інше обладнання. Йдеться не про готові ракетні комплекси чи танки, а саме про деталі, вузли й виробничі потужності. Але сама поява таких розмов важить значно більше, ніж їхній нинішній ранній статус: американська воєнна машина вперлася не в нестачу технологій, а в нестачу масштабу.
Причина проста: війна з Іраном і паралельна підтримка України виснажують склади швидше, ніж класична оборонна індустрія встигає їх наповнювати. У бюджетному запиті на 2027 фінансовий рік Пентагон заклав $1,5 трильйона оборонних витрат, з них приблизно $70,5 мільярда — на ракети та споріднені закупівлі; це майже утричі більше за рівень, затверджений на 2026 рік. Окремо армія вже прискорює виробництво PAC-3 MSE для Patriot новим контрактним пакетом на $4,7 мільярда. Це вже не звичайне коригування бюджету, а ознака промислового шоку.
Саме тому адміністрація Трампа не просто шукає нових постачальників, а переписує саму логіку закупівель. Січневий указ Білого дому прямо атакував великих оборонних підрядників за повільність і слабкі інвестиції у виробничі потужності. А стратегія реформ закупівель, оприлюднена восени, поставила в центр «commercial preference», прямі домовленості з постачальниками, ширше використання готових ринкових рішень і навіть окремий «wartime production unit» для розгортання серійного випуску на швидкості війни.
Як раніше оцінював Дейком, проблема США сьогодні не в тому, що країна розучилася виробляти зброю, а в тому, що вона надто довго будувала зброю як штучний дорогий продукт, а не як серійний потік. У самій стратегії Пентагону це сформульовано майже без дипломатії: оборонна промислова база після Холодної війни звузилася з 51 головного підрядника до п’яти великих праймів і навчилася робити «найкращі й найвишуканіші» системи в малих обсягах. Похід до Детройта — це фактично визнання, що така модель занадто повільна для довгої війни.
Звідси й спокуса згадати Другу світову та «арсенал демократії». Але історична аналогія тут небезпечна, якщо читати її буквально. Успіх тодішньої мобілізації тримався не лише на патріотизмі, а на тому, що військова техніка проєктувалася під наявні фабрики й верстати. Сьогодні головне питання не в тому, чи зможуть Ford або GM щось зібрати, а в тому, чи зможе сам Пентагон підлаштувати технічні вимоги під комерційні лінії й погодитися на більше стандартних, а не унікальних рішень. Без цього перетворити автозавод на частину оборонного конвеєра буде значно важче, ніж звучить у політичних промовах.
Завод «Віллоу-Ран», побудований компанією «Форд» у Мічигані, випустив тисячі військових літаків під час Другої світової війни — Архівні фотографії/Getty Images
У цьому сенсі GM для Пентагону — не зовнішній рятівник, а радше готовий тестовий майданчик. Компанія має окремий підрозділ GM Defense і довгу історію роботи з військом; армія вже експлуатує Infantry Squad Vehicle, побудований на комерційній автомобільній архітектурі. Тобто головна ідея нинішніх переговорів не фантастична: США вже мають приклад того, як цивільна школа масового виробництва може переходити в оборонний контур. Питання лише в масштабі — чи пошириться ця логіка з машин на вузли, боєприпаси, контрдронові системи та інші серійні компоненти.
Однак тут закінчується романтика й починається матеріальна реальність. Так, Пентагон уже прискорює використання 3D-друку та швидкої кваліфікації деталей; Stratasys нещодавно отримала участь у програмі JAMA IV для оперативного впровадження друкованих компонентів у військові платформи. Але не все можна надрукувати, а ще менше — швидко відв’язати від критичних матеріалів. GAO прямо попереджало, що значна частина критичних матеріалів для оборонних програм досі видобувається або переробляється в Китаї, що робить саму ідею «швидкого масштабування» залежною не лише від американських фабрик, а й від глобальних ланцюгів постачання.
Саме тому справжнє питання цього сюжету звучить не «чи будуть Ford і GM робити зброю». Справжнє питання інше: чи зможе Пентагон купувати війну інакше, ніж купував її досі. Його ж власна стратегія відповідає майже прямо: потрібні довші контракти, стабільні сигнали попиту, прямі угоди з нижчими рівнями постачальників, менше бюрократії та більше рішень, які можна реально серійно виробляти. Якщо адміністрація не змінить саме правила гри, інтерес автопрому залишиться красивим жестом, а не новою виробничою епохою.
Тому нинішні переговори з Ford і GM слід читати не як екзотичний епізод і не як ностальгію за 1940-ми. Це маркер того, що Сполучені Штати ввійшли в індустріальну фазу сучасної війни, де вирішує не лише якість ракети, а й швидкість, з якою країна може поповнити порожні склади. Якщо ці розмови підуть далі, їхнім головним продуктом може стати не одна конкретна деталь і не один контракт, а нова американська формула оборонного виробництва — менш вишукана, зате значно більш придатна до війни на виснаження.
