Польська система охорони здоров’я, яка після початку повномасштабної війни активно відкрила двері для українських лікарів, переходить від кризової моделі до жорсткішого регулювання. Те, що ще кілька років тому розглядалося як екстрений кадровий компроміс, тепер дедалі більше сприймається як питання безпеки пацієнтів, професійних стандартів і державного контролю.
Із 1 травня у Польщі почали припиняти дію умовних ліцензій для лікарів, які не підтвердили знання польської мови щонайменше на рівні B1. Уже втратили право на медичну практику 146 медиків, які не є громадянами ЄС. І це лише початок процесу, який може торкнутися значно більшої кількості фахівців.
За попереднім аналізом «Дейком», ситуація виходить далеко за межі формального мовного тестування. Польща фактично завершує період надзвичайного спрощення доступу іноземних медиків до ринку праці, який діяв після 2022 року на тлі гострого дефіциту персоналу в лікарнях та регіональних клініках.
Після початку війни польська влада спростила механізм працевлаштування для лікарів з-за меж ЄС, насамперед для українців. Умовна ліцензія дозволяла працювати без повної процедури нострифікації диплома, якщо медик мав професійну освіту, досвід роботи та конкретне місце працевлаштування. Для багатьох лікарень у провінціях це стало критично важливим рішенням: кадровий дефіцит у польській медицині давно став системною проблемою.
Саме в невеликих містах та регіональних медзакладах українські лікарі закривали вакансії, на які роками не погоджувалися польські спеціалісти. Частина лікарень фактично трималася на персоналі, який прибув з України після 2022 року. Але тимчасова модель почала перетворюватися на постійний механізм, що дедалі сильніше викликало дискусії всередині професійного середовища.
Ключовим питанням стала мова. Для польської медичної системи це не лише побутова інтеграція, а й юридична та клінічна відповідальність. Лікар повинен не просто спілкуватися з пацієнтом, а коректно збирати анамнез, пояснювати ризики, оформлювати документацію, працювати з протоколами та екстреними ситуаціями. Помилка через мовний бар’єр автоматично стає питанням професійної безпеки.
Саме тому польська Вища медична рада ще два роки тому встановила граничний термін подання мовного сертифіката — до 1 травня 2026 року. Формально часу для адаптації було достатньо. Але зараз з’ясувалося, що значна частина медиків так і не пройшла сертифікацію або перебуває у невизначеному статусі.
Орієнтовно третина з приблизно трьох тисяч українських лікарів у Польщі досі не надала офіційного підтвердження рівня володіння мовою. Частина очікує на результати іспитів, частина намагається використати альтернативні документи або сертифікати, статус яких не є остаточно визнаним. У результаті польські регулятори переходять до вибіркового анулювання дозволів.
Для України ця історія має подвійний вимір. З одного боку, йдеться про складнощі інтеграції українських фахівців у європейські професійні системи, де мовна сертифікація є базовою вимогою. З іншого — про поступове звуження простору спрощених правил, які діяли для українців у перші роки війни.
Показово, що паралельно Польща посилює й інші механізми інтеграційного контролю. Міністерство внутрішніх справ країни вже готує зміни до правил набуття громадянства, де одним із центральних критеріїв також стане реальне володіння польською мовою та зв’язок із польським суспільством. Це свідчить про ширший політичний тренд: держава переходить від політики екстреної відкритості до моделі глибшої асиміляції та перевірки.
При цьому польська сторона уникає універсальних оцінок щодо українських медиків. Частина лікарів успішно пройшла повну процедуру визнання дипломів, підтвердила мовний рівень і продовжує працювати у клініках на загальних умовах. У багатьох лікарнях саме українські фахівці стали ключовими працівниками відділень, які роками страждали від нестачі персоналу.
Однак нинішня дискусія демонструє іншу зміну — у Європі дедалі менше готові робити довгострокові винятки навіть в умовах кадрової кризи. Польська медична система фактично сигналізує: період тимчасових рішень завершується, а правила повертаються до стандартної європейської моделі, де диплом, ліцензія, мова та професійна інтеграція розглядаються як єдиний комплекс вимог.
Для сотень українських лікарів це означає критичний момент вибору. Частина буде змушена терміново проходити мовну сертифікацію, частина — змінювати країну роботи, а хтось може повернутися в українську систему охорони здоров’я, яка сама переживає гострий дефіцит кадрів через війну, мобілізацію та міграцію населення.
Історія з польськими ліцензіями показує ще одну важливу річ: після хвилі безпрецедентної солідарності Європа поступово повертається до логіки жорстких інституційних правил. І саме мова дедалі частіше стає головним тестом на право залишитися всередині цієї системи.
