Заяви польських посадовців щодо історичної пам’яті України дедалі більше виходять за межі двосторонньої суперечки між Києвом і Варшавою. Цього разу у Міністерстві закордонних справ Польщі заявили, що можливе включення Степана Бандери та Романа Шухевича до Національного пантеону України може створити для Києва серйозні проблеми на шляху до Європейського Союзу.
Про це заявив заступник міністра закордонних справ Польщі Марчин Босацький. Його слова цитують польські та українські ЗМІ.
За словами польського дипломата, кожен народ і кожна держава мають право самостійно визначати, кого вважати своїми героями. Однак, на його думку, існує межа, за якою питання історичної пам’яті перетворюється на серйозну дипломатичну проблему.
Босацький заявив, що поява в Національному пантеоні України постатей, яких у Польщі вважають відповідальними за масові злочини проти цивільного населення, може суттєво погіршити відносини Києва з Варшавою та Європою загалом.
Історія, яка досі залишається політикою
Суперечки навколо Степана Бандери, Романа Шухевича, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії тривають десятиліттями. Для значної частини українського суспільства ці постаті пов’язані насамперед із боротьбою за українську державність, опором різним формам зовнішнього контролю та прагненням до незалежності.
Водночас у Польщі оцінка діяльності частини українського націоналістичного руху принципово інша. Там особливу увагу приділяють подіям 1943–1944 років, коли на території Волині та інших регіонів відбувалися масові вбивства цивільного населення. Польська сторона наполягає на тому, що ці події не можуть бути відсунуті на другий план заради політичної зручності.
Саме тому будь-які рішення України щодо державного вшанування діячів ОУН та УПА у Польщі сприймаються не просто як внутрішня українська політика. Для Варшави це питання безпосередньо пов’язане з історичною пам’яттю, польськими жертвами та сучасними міждержавними відносинами.
У цьому й полягає головна складність ситуації. Україна та Польща сьогодні залишаються партнерами у надзвичайно важкий для Києва період. Польща відіграє важливу роль у підтримці України, логістиці, політичній взаємодії та європейській інтеграції. Але водночас історичні суперечки нікуди не зникли.
І тепер вони дедалі частіше стають частиною розмови про майбутнє України в ЄС.
У Варшаві пов’язують історичну політику з євроінтеграцією
Найбільш резонансною у заяві Босацького стала саме теза про можливі наслідки для європейської інтеграції України.
Польський посадовець заявив, що якщо в українському Національному пантеоні з’являться Бандера та Шухевич, це може створити для України «величезні проблеми» з інтеграцією в Європу.
Це вже значно ширше формулювання, ніж звичайна дипломатична критика. Фактично Варшава дає зрозуміти, що питання історичної політики може впливати на політичний діалог навколо членства України в Євросоюзі.
При цьому важливо розділяти політичну заяву польського представника та формальні критерії вступу до ЄС. Європейська інтеграція передбачає виконання великої кількості вимог, пов’язаних із реформами, верховенством права, функціонуванням демократичних інституцій, економікою та здатністю держави виконувати зобов’язання членства.
Однак політика окремих держав-членів також має величезне значення. Саме тому подібні заяви не можна повністю списувати на емоційну суперечку істориків.
Україні доводиться одночасно вирішувати кілька надзвичайно складних завдань: захищати власне право на національну пам’ять, вести діалог із сусідами, працювати над європейською інтеграцією та не допустити перетворення історичних конфліктів на довготривалі політичні блокади.
Польща згадала і Коновальця
Босацький також звернув увагу на нещодавнє перепоховання голови ОУН Євгена Коновальця. За його словами, ця постать є значно менш суперечливою, ніж Бандера або Шухевич, однак на церемонії майже не було представників дипломатичних відомств країн Європейського Союзу.
Польський дипломат наголосив, що захід фактично став польською дипломатичною акцією.
Цей аргумент показує, наскільки уважно Варшава стежить за процесами, пов’язаними з українською історичною пам’яттю. Для Польщі питання полягає не лише в тому, кого Україна вшановує, а й у тому, який сигнал такі рішення можуть подавати європейським партнерам.
І тут виникає складна дилема.
Для українського суспільства діячі визвольного руху можуть мати зовсім інше значення, ніж для сусідніх країн. Українська історія протягом XX століття формувалася в умовах боротьби за державність, існування різних режимів та воєн. Оцінювати її виключно через призму сучасних політичних координат надзвичайно складно.
Але й для Польщі пам’ять про загиблих цивільних є невід’ємною частиною національної історії. Тому спроби однієї сторони нав’язати іншій єдину оцінку минулого майже неминуче породжують нові конфлікти.
Це вже не перша подібна заява
Позиція Босацького не виникла на порожньому місці. Раніше міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш також заявляв, що Україна може зіткнутися із серйозними проблемами на шляху до ЄС, якщо не відмовиться від вшанування діячів ОУН та УПА.
Крім того, польський міністр погоджувався з твердженням про існування в Україні політичних сил, які нібито не зацікавлені у вступі держави до Європейського Союзу.
Таким чином, у польській політичній риториці формується певна послідовність: історична політика України розглядається не як другорядна культурна тема, а як фактор, здатний впливати на відносини з ЄС.
Для Києва це створює непросту ситуацію. З одного боку, Україна не може ігнорувати власне суспільство та його ставлення до історії. З іншого — країна, яка прагне стати членом Євросоюзу, змушена враховувати позиції держав, від яких залежить формування спільної європейської політики.
Чи може історична суперечка стати реальною перешкодою?
Поки що говорити про те, що питання Бандери чи Шухевича автоматично заблокує вступ України до ЄС, було б передчасно. Однак політичний ризик очевидний.
Європейський Союз — це не лише набір юридичних процедур. Це також складна система політичних компромісів між державами, кожна з яких має власну історичну пам’ять, суспільні травми та національні інтереси.
Те, що для однієї країни є символом боротьби за свободу, для іншої може залишатися символом трагедії та насильства.
Саме тому Україні доведеться діяти максимально обережно. Відмова від власної історії не є виходом із ситуації, але й ігнорування болючих сторінок минулого сусідів не допоможе Києву зміцнити позиції в Європі.
Найскладніше завдання полягає не в тому, щоб змусити всіх однаково дивитися на Бандеру, Шухевича чи УПА. Справжнім випробуванням стане здатність говорити про ці постаті без спрощення, замовчування трагедій та перетворення історії на інструмент політичного тиску.
Україна опинилася перед складним вибором
Заяви з Варшави демонструють, що історична політика залишатиметься одним із найчутливіших питань українсько-польських відносин. Особливо тепер, коли Україна прагне не просто зберегти підтримку Польщі, а й остаточно закріпитися в європейському політичному просторі.
Києву доведеться одночасно відстоювати право на власне бачення минулого і демонструвати готовність до чесного діалогу з країнами, які мають інший історичний досвід.
Це не означає, що Україна повинна відмовлятися від своїх героїв під зовнішнім тиском. Але так само це не означає, що будь-яка критика української історичної політики має автоматично відкидатися як ворожа.
Європейська інтеграція вимагає не лише реформ законодавства чи економіки. Вона передбачає складні розмови про пам’ять, відповідальність, національні травми та взаємне визнання болючих сторінок минулого.
І саме тут на Україну чекає один із найскладніших дипломатичних викликів. Адже війна змінила ставлення українців до власної історії, посилила інтерес до діячів визвольного руху та зробила питання національної пам’яті особливо гострим.
Польща, своєю чергою, не збирається відмовлятися від власного бачення історичних подій.
Тому нинішня суперечка навколо Бандери та Шухевича — це значно більше, ніж дискусія про імена в Національному пантеоні. Це перевірка того, чи зможуть Україна та її європейські партнери знайти спільну мову там, де десятиліттями накопичувалися біль, взаємні претензії та різні трактування минулого.
І від того, як Київ та Варшава пройдуть цей шлях, залежатиме не лише атмосфера двосторонніх відносин. Історична пам’ять уже стала частиною великої європейської політики — і тепер Україні доведеться доводити, що навіть найболючіші сторінки минулого можна обговорювати без руйнування спільного майбутнього.
