Податкова хвиля: як зміни торкнуться банківського сектору
Рішення про повернення підвищеної ставки податку на прибуток до 50% для банківських установ стало черговим кроком держави у пошуку джерел фінансової підтримки бюджету. Проєкт закону №14097, який Верховна Рада підтримала у першому читанні, закладає основу для цього кроку. Автором документа виступив голова парламентського фінансового комітету Данило Гетманцев, відомий послідовністю у фіскальних ініціативах.
Згідно з текстом законопроєкту, у 2026 році банки сплачуватимуть податок на прибуток за ставкою 50%, що фактично вдвічі перевищує загальну ставку для більшості підприємств — 18%. Ба більше, документ забороняє банкам зменшувати фінансовий результат до оподаткування на суму збитків минулих періодів. Це означає, що навіть якщо установа понесла втрати у попередні роки, вона не зможе скористатися цим для зменшення податкового навантаження.
Для бюджету такий крок виглядає привабливим. Міністерство фінансів очікує, що лише протягом першого року дії нової ставки держава отримає близько 30 мільярдів гривень додаткових надходжень. У період, коли країна переживає економічну турбулентність і гостру потребу у фінансуванні оборонних, соціальних та відновлювальних програм, ця сума може стати суттєвим підмурком стабільності фінансової системи.
Та попри очевидну користь для бюджету, реакція ринку не є одностайною. Представники банківського сектору, а також Національний банк України висловлюють стримане, а подекуди й критичне ставлення до ідеї фіскального посилення.
Аргументи НБУ: між необхідністю і ризиком
У Національному банку не приховують занепокоєння. Регулятор вважає, що підвищення податку для банків є небажаним, а в окремих випадках навіть небезпечним. Причина полягає у тому, що банківська система наразі залишається одним із небагатьох стабільних сегментів української економіки. Високі ставки податків можуть не лише знизити прибутковість банків, а й послабити їхню здатність формувати резерви, інвестувати у цифровізацію та підтримувати кредитування бізнесу.
Для НБУ важливо зберегти баланс: з одного боку — підтримати державу у надзвичайно складний фінансовий період, з іншого — не задушити той сектор, який фактично є кровоносною системою економіки. У банків зараз велика роль — не лише зберігати депозити, а й забезпечувати кредитний рух, який дає підприємствам можливість працювати, а громадянам — жити більш упевнено.
Високий податок у 50% може стати серйозним випробуванням для навіть найбільших гравців ринку. Навіть державні банки, що мають значну підтримку та високий рівень капіталізації, ризикують втратити частину інвестиційних можливостей. А для менших установ, які ледве оговталися після кризових періодів, це може означати замороження кредитних програм і скорочення персоналу.
Динаміка прибутків: коли цифри говорять гучніше за заяви
За офіційними даними Національного банку, платоспроможні банки України за перше півріччя 2025 року отримали 78,1 мільярда гривень прибутку. Це лише на 1,1% менше, ніж за аналогічний період попереднього року. Попри всі виклики, сектор демонструє стійкість, зберігаючи довіру клієнтів і поступово розвиваючи інноваційні послуги.
Однак важливо розуміти, що левову частку цього прибутку — понад 65% — формують саме державні банки. Приватні установи працюють у більш ризикованому середовищі, стикаючись із конкуренцією, обмеженням доступу до дешевого ресурсу та тиском на прибутковість. Для них додатковий податковий тягар може стати фатальним.
Якщо у 2023–2024 роках підвищення податку до 50% сприймалося як тимчасовий захід на тлі надзвичайних обставин, то його повторне запровадження у 2026 році сигналізує про системну зміну підходу. Банки змушені будуть переглядати фінансові стратегії, скорочувати дивіденди, відмовлятися від частини проєктів розвитку. Це вдарить не лише по власниках, а й по клієнтах, адже висока ставка податку рано чи пізно відображається на відсоткових ставках, комісіях і вартості кредитів.
Між фіскальною стабільністю і розвитком: дилема держави
Прагнення уряду збільшити доходи бюджету зрозуміле. Країна переживає часи, коли кожна гривня має значення. Проте економічна логіка підказує: надмірне податкове навантаження може дати короткочасний ефект, але в перспективі сповільнити розвиток. Банки — не лише платники податків, а й основа інвестиційного середовища. Якщо вони втрачають прибутковість, скорочується їхня участь у фінансуванні малого і середнього бізнесу, знижується кредитна активність населення.
Таким чином, підвищення податку може зменшити потенціал зростання ВВП, особливо у післякризовий період. А це вже матиме зворотний ефект: замість збільшення доходів держава може отримати зменшення податкової бази у майбутньому.
Окрім того, банківська система має значення не лише у фінансовому, а й у соціальному вимірі. Кожне відділення, кожен працівник — це частина економічного ланцюга. І якщо зниження прибутковості призведе до скорочення персоналу чи зменшення регіональної присутності, це вплине на тисячі сімей.
Чи можливий компроміс?
Багато експертів пропонують шукати проміжні рішення. Одним із варіантів може стати гнучка шкала оподаткування, коли для великих банків із надприбутками діятиме підвищена ставка, а для менших — помірна. Інша ідея полягає у тому, щоб спрямовувати частину податку цільовим чином — наприклад, у фонд відновлення економіки або на програми доступного кредитування.
Держава могла б розглянути можливість стимулів для банків, які активно фінансують критично важливі галузі: енергетику, агросектор, будівництво житла. Це дозволило б зберегти фіскальний баланс, не руйнуючи економічну динаміку.
У будь-якому випадку, дискусія про майбутнє податкової політики у банківському секторі має бути не лише технічною, а й стратегічною. Йдеться не просто про цифри у бюджеті, а про майбутнє фінансової екосистеми країни, її здатність відновлюватися та розвиватися.
Висновок: ставка 50% як дзеркало системних рішень
Повернення податку на прибуток банків до рівня 50% у 2026 році — це не лише фінансовий захід, а й політичний сигнал. Він свідчить про пріоритет стабільності бюджету над розвитком ринку. Проте будь-який податок має сенс лише тоді, коли він не знищує основу, з якої стягується.
Українська банківська система вже довела свою здатність вистояти у складних умовах. Вона потребує не лише контролю, а й довіри — з боку держави, суспільства та інвесторів. І якщо ця довіра буде збережена, високі податки не зламають систему. Але якщо баланс буде порушено, то жодні мільярди у бюджеті не компенсують втрати фінансової стійкості.
