Аукціонний вечір у залі Sotheby’s у Нью-Йорку обіцяв стати тріумфом — головним лотом мав стати бронзовий бюст Альберто Джакометті «Grand tête mince (Grande tête de Diego)» 1955 року, що оцінювався понад 70 мільйонів доларів. Та замість того, щоб встановити новий рекорд художнього ринку, лот безуспішно пройшов через увесь процес торгів і був оголошений як «пас». Це подіяло як холодний душ для експертів і колекціонерів, породивши численні запитання: чому провалений продаж, якими були помилки аукціонного дому та продавця, і як такий епізод відобразиться на загальному стані арт-ринку?
Першою й найочевиднішою причиною вважають завищену експертну оцінку. Припущення про продаж «Grand tête mince» за понад 70 мільйонів доларів ґрунтувалося на тому, що один із шести відлитих за життя Джакометті екземплярів вже давався на торги у 2013 році, коли зміг досягти суми трохи понад 50 мільйонів із урахуванням комісійних. Проте ринок за останні роки пережив багато потрясінь: хоча ціни на твори майстрів модернізму залишаються високими, конкуренція за лоти зростає, а економічна невизначеність змушує колекціонерів діяти обережно. Як зауважив радник з арт-інвестицій Тодд Левін, «ніякий серйозний покупець не погодиться платити надпремію в 50% на твір, який уже неодноразово потрапляв на ринок». Саме це неправильне розрахункове припущення стало «першим гріхом», що затягнув продаж у тривалу та болісну паузу.
Другий фактор — відмова від мінімальної гарантії. У більшості великих аукціонних продажів продавці домовляються з аукціонним домом про гарантовану суму викупу, так званий guaranteed bid або reserve, який забезпечує мінімальний дохід за об’єкт незалежно від того, чи з’являться на торгах покупці. Сололов’єв Фонд, заснований легендарним міським девелопером Шелдоном Солов’євим, вирішив не використовувати гарантії, щоб зберегти максимальні комісійні відсотки. Та виявилося, що повірити у власні сили в умовах «худого» сезону — ризикована ставка. Коли ж ставки зупинилися на позначці 64,25 мільйона, аукціонер Олівер Баркер, незважаючи на численні звертання до зали, не знайшов охочого перевести торги в область оцінки вище reserve, і лот був оголошений як unsold.
Третім чинником стало загальне невелике пожвавлення ринку у цей вечір. Разом із бюстом Джакометті на Modern evening sale стояли інші високопрофільні лоти, включно з роботами минулого дня, коли Christie’s несподівано відкликали твір Енді Уорхола «Big Electric Chair» із оцінкою близько 30 мільйонів доларів. Обидва випадки засвідчили: колекціонери стримані, грошовий потік звужується, а купівельні настрої балансували на тонкій межі. Загальна сума продажу на Sotheby’s склала лише 152 мільйони доларів після вирахування комісій, у той час як нижня межа передпродажної оцінки становила 240,3 мільйона. І хоча відсоток проданих лотів був досить високим, провал ключового бюста підкреслив, що навіть перевірені майстри найвищого рівня не застраховані від коливань попиту.
Четвертою важливою деталлю є поведінка продавця та аукціонного дому. Якщо стандартна практика передбачає, що команда експертів і куратора повинні у випадку підвищених оцінок переглянути reserve або навіть відкликати лот, то у цьому випадку і ті, й інші формально виконали свої процедури, проте пішли назустріч Фонду, який наполіг на збереженні високої експертної ціни. Як зауважив Алекс Глобер, президент Асоціації професійних арт-радників, «гарантія у випадку Джакометті могла би стати знаком для покупців, що аукціон підтримує лот і готовий діяти на ринку навіть за складної кон’юнктури». Натомість публічний промах викликав додаткові питання до прозорості та компетентності обох сторін.
П’ятою причиною можна назвати психологічний ефект «проколу». Після того, як у залі прозвучала команда «pass», атмосфера стала напруженою і навіть пригніченою: це втручалося в подальший перебіг торгів і відволікало учасників від інших лотів. Коли велика аудиторія розуміє, що головний лот не знайшов покупця, у ній посилюється недовіра до процесу та оцінок інших об’єктів. На думку глядачів та колекціонерів, якщо не купили «зірку вечора», то що вже говорити про менш «блискучі» пропозиції. Це класичний приклад domino effect, коли один великий фіаско тягне за собою втрату імпульсу для всіх наступних лотів.
Шостим аспектом стала традиційна конкуренція за доступніші пропозиції. Усі новітні цифрові платформи та живі стріми дозволяють численним глядачам бачити перебіг торгів у режимі реального часу. Коли ставки залишаються ненадовго на помітній відстані від експертної ціни, і зала мовчить, інші онлайн-учасники можуть взагалі не наважитися приєднатися, вважаючи, що «тут не поміняти нічого». Тому reserve на високому рівні спрацьовує не на заклик купити, а навпаки — на відлякування потенційних бажаючих.
І нарешті, сьомим ключовим фактором є ширша картина економіки та геополітики. За даними провідних економічних оглядачів, станом на весну 2025 року інфляція в США перебувала в діапазоні близько 3–4 %, а процентні ставки залишалися відносно високими, стримуючи складні вкладення в предмети розкоші. Колекціонери й інституційні фонди були змушені переосмислити пріоритети: чи вкладати десятки мільйонів у єдиний лот, чи скоріше розподілити ризики між кількома середніми за вартістю придбаннями. У цій ситуації навіть «свята корова» арт-ринку опинилася під сумнівом.
Наслідки цього фіаско далекосяжні: по-перше, Sotheby’s доведеться переглянути власні процедури оцінки та стратегії співпраці з продавцями; по-друге, великі контори й приватні фонди приділятимуть більше уваги гнучкості резервних умов та гарантій; по-третє, потенційні покупці, особливо з числа новачків або тих, хто тільки планує розширювати арт-колекцію, розглядатимуть провал Джакометті як сигнал більше обережності. Проте забудьте про доконаний факт: «Grand tête mince» не продали — і на цей момент бюст Джакометті вільний від будь-яких фінансових зобов’язань, тож у майбутньому може з’явитися новий шанс для торгів, можливо, на іншому майданчику або в більш слушний час із правильною стратегією та резервним механізмом.
Провал на торгах — це завжди урок для всіх учасників: продавців, аукціонних домів, радників і колекціонерів. Іноді навіть твір видатного митця потребує належного розуміння ринкових сигналів, гнучкості в умовах продажу та психологічної стратегії, щоб знайти свого покупця. У випадку з Джакометті урок гіркий, але надзвичайно важливий: у світі арт-ринку перемагає не лише гучне ім’я або красива історія, а точний розрахунок, адаптивність та вміння відчувати настрій часу.
