Рік роботи уряду Юлії Свириденко став черговим етапом української політики, коли гучні заяви про перезавантаження вкотре зіткнулися з реальністю. Кабінет міністрів змінився, обличчя у владі оновилися, але очікуваного економічного прориву так і не сталося.
Традиційно в Україні саме влітку активізуються розмови про можливі кадрові зміни у владі. Минулого року вони завершилися перестановками в уряді, які багато хто сприйняв не як справжню трансформацію, а як механічне переміщення чиновників. Через рік країна знову опинилася у схожій ситуації.
12 липня стало відомо, що Юлія Свириденко залишить посаду прем’єр-міністерки України, яку вона обіймала з липня 2025 року. Її каденція не супроводжувалася масштабними політичними потрясіннями, однак і не стала періодом великих змін.
Головне питання, яке залишається після цього року: чи була ця влада здатна проводити реформи, чи лише створювала видимість активної роботи?
Без великих скандалів, але й без великих результатів
Однією з особливостей уряду Свириденко стало те, що він не запам’ятався великими корупційними скандалами, безпосередньо пов’язаними з прем’єр-міністеркою. Це, безумовно, можна вважати позитивним фактором у політичному середовищі, де питання довіри до влади залишається одним із найболючіших.
Найбільше обговорення викликала історія з винагородою за викладання у Київській школі економіки — близько 3,1 мільйона гривень за 2024 рік. Опоненти називали це «кешбеком від Милованова», однак ця тема не переросла у масштабну політичну кризу.
Втім, відсутність особистих скандалів не стала автоматично ознакою ефективності уряду. Навпаки, головною проблемою Кабміну Свириденко стала слабка політична роль у формуванні державної політики.
Формально прем’єр-міністр є керівником виконавчої влади, але протягом року уряд так і не зміг продемонструвати себе як самостійний центр ухвалення стратегічних рішень.
Ще до призначення Свириденко багато експертів пов’язували її з колишнім керівництвом Офісу президента. Через це від нового Кабміну не очікували різкої зміни економічного курсу. І ці очікування фактично справдилися.
Уряд переважно продовжував уже існуючу політику, займався адмініструванням поточних процесів і реагуванням на кризи, але не запропонував довгострокового бачення розвитку економіки.
Косметичний ремонт замість системної перебудови
Найбільша претензія до уряду Свириденко полягає не у відсутності рішень, а у характері цих рішень.
Кабмін часто демонстрував швидку реакцію на проблеми, але переважно у форматі тимчасових заходів. Це створювало відчуття активності, однак не змінювало саму систему.
Фактично уряд займався «косметичним ремонтом» — ухвалював рішення, які дозволяли знизити соціальну напругу тут і зараз, але не усували причини проблем.
Особливо помітно це стало після політичної кризи, пов’язаної з розслідуваннями НАБУ та САП щодо можливих зловживань у сфері енергетики та оборони. Ситуація серйозно ускладнила взаємодію влади з парламентом.
Уряд не зміг ефективно вибудувати комунікацію з народними депутатами. Частина важливих законопроєктів або роками чекала на розгляд, або провалювалася під час голосувань. Серед них були й документи, необхідні для отримання міжнародної фінансової підтримки.
Для країни, яка залежить від зовнішньої допомоги та одночасно змушена утримувати величезні оборонні витрати, така ситуація стала серйозним викликом.
Податки, ФОПи і проблема довіри
Однією з найскладніших тем для уряду стали фінансові рішення.
Кабмін не зміг переконливо пояснити суспільству логіку запропонованих податкових змін. Особливе невдоволення викликала тема можливого розширення податкового навантаження на малий бізнес.
Питання запровадження ПДВ для частини ФОПів стало символом проблеми комунікації влади із суспільством. Уряд зміг відкласти непопулярне рішення, представивши це як власне досягнення, однак ключове питання залишилося без відповіді: чому саме такі механізми стали головним варіантом наповнення бюджету?
Експерти неодноразово наголошували, що частина податкових ініціатив не була прямою вимогою міжнародних партнерів, а формувалася всередині країни як спроба знайти додаткові ресурси для бюджету.
Проблема полягала не лише у самих рішеннях, а й у відсутності зрозумілої стратегії. Українці хотіли бачити пояснення, чому саме ці зміни необхідні і яким чином вони допоможуть економіці.
Мільярди на виплати: підтримка чи політичний популізм?
Однією з найбільш характерних рис уряду Свириденко стала велика кількість соціальних програм із прямими виплатами громадянам.
Тисяча гривень для населення, «Національний кешбек», виплати на медичні обстеження, безкоштовні кілометри для подорожей залізницею, допомога родинам першокласників — перелік таких ініціатив постійно розширювався.
На перший погляд, подібні програми мали продемонструвати турботу держави про громадян у складний період. Однак економісти неодноразово критикували такий підхід через його низьку ефективність.
Головна проблема полягала у тому, що виплати часто отримували всі громадяни незалежно від рівня доходів. Тобто державні ресурси розподілялися не завжди там, де вони були найбільш потрібні.
Коли Україна зіткнулася із важкою зимою та наслідками ударів по енергетичній інфраструктурі, відповіддю стала чергова універсальна виплата. Коли виникли проблеми з паливом через міжнародні фактори — з’явилися нові компенсаційні механізми.
Але такі рішення не відповідали на головне питання: як зробити економіку більш стійкою у майбутньому?
Реформи, які залишилися на папері
Найбільш показовим результатом роботи уряду стали саме реформи.
Митна реформа, яка роками залишається однією з ключових вимог бізнесу та міжнародних партнерів, так і не дала очікуваного результату. Попри кадрові зміни та конкурси, підприємці не побачили суттєвого скорочення контрабанди або якісного прориву у цифровізації процедур.
Держава продовжує втрачати значні кошти через недосконалу систему контролю на митниці.
Подібна ситуація склалася і з реформою Бюро економічної безпеки. Формально зміни відбувалися, але бізнес продовжував говорити про тиск із боку правоохоронної системи, а міжнародні партнери наголошували на необхідності глибшого перезапуску установи.
Не принесла очікуваного результату і зміна підходів до управління державними підприємствами.
Після резонансної справи «Мідас» влада оновлювала частину наглядових рад енергетичних та оборонних компаній, ухвалювала кадрові рішення. Проте ці кроки не стали системною реформою корпоративного управління.
Замість повного перезавантаження країна отримала точкові зміни, які не змінили правила гри.
Економіка чекала стратегії, а отримала виживання
Економічні показники також не стали приводом для оптимізму. Уповільнення темпів розвитку, проблеми з виробництвом, нестача робочої сили та величезні витрати на оборону створили надзвичайно складні умови.
Безумовно, ключовою причиною багатьох економічних проблем залишається війна, атаки на інфраструктуру та масштабне навантаження на бюджет. Відповідальність за ці виклики лежить на Росії.
Однак завдання уряду полягало саме у тому, щоб запропонувати відповідь на ці труднощі.
Україна очікувала масштабної дерегуляції, реального оновлення митниці, перезапуску БЕБ, зміни правил управління державними підприємствами, приватизації та створення умов для інвестицій.
Натомість уряд переважно залишався у режимі управління поточними проблемами.
Чи змінить щось новий прем’єр?
Після остаточного рішення про відставку уряд має скласти повноваження у повному складі. Частина міністрів може залишитися на своїх посадах, інші отримають заміну.
Юлію Свириденко, за неофіційною інформацією, можуть розглядати на дипломатичному напрямку, зокрема як потенційну очільницю українського посольства у США.
Серед можливих кандидатів на посаду нового прем’єра називають керівника «Нафтогазу» Сергія Корецького та колишнього очільника уряду Дениса Шмигаля.
Проте головне питання полягає не у прізвищі майбутнього прем’єра.
Україні потрібна не чергова зміна посадовців, а уряд, який матиме реальну політичну вагу, здатність ухвалювати складні рішення і відповідальність за довгострокову стратегію.
Чергове кадрове перезавантаження може стати або ще одним епізодом політичної ротації, або шансом нарешті перейти від імітації реформ до реальних змін.
Саме це стане головним тестом для нового Кабміну. Бо країна сьогодні потребує не нових гасел і тимчасових виплат, а чіткої економічної політики, яка дозволить відновлюватися, залучати інвестиції та будувати майбутнє після війни.
