Один із військових, який відмовився назвати своє ім’я, розповів, що командир, 38-річний Балабан Олексій, врятував йому життя, врятувавши його від поранення під час бою цього літа.
Солдат ще одужував, коли командир загинув у липні разом із 19 іншими солдатами під час боїв біля російського кордону на північному сході України в Харківській області. Осколки танкового снаряда пронизали його тіло.
Тепер, спираючись на тростину, солдат, хитаючись, попрямував м’якою, щойно викопаною землею до могили полководця.
«Мені шкода, що мене не було там, щоб врятувати вас», — сказав він, витираючи сльози.
Той солдат із товаришем із бойовим позивним Назар кілька хвилин сиділи й сумували під сірим небом, а потім сіли в машину й поїхали.
Через кілька хвилин біля відкритої труни Романа Вакуленка зібралося з десяток людей. Він приєднався до української армії добровольцем у серпні, і був убитий російським артилерійським ударом 25 жовтня після того, як його відправили в Бахмут, місто на сході Донецької області України, яке пережило інтенсивні бої.
Його дружина, 60-річна Олена Косенкова, каже, що благала його не йти волонтером.
