За останні місяці Росія завдала ударів майже по 250 автозаправних станціях в Україні. Масштабна кампанія атак на паливну інфраструктуру стала одним із нових напрямків ракетного та дронового терору, який дедалі частіше спрямовується не лише на військові об’єкти, а й на об’єкти, що є частиною щоденного життя мільйонів людей.
Як пише The New York Times, автозаправні станції, які раніше були звичайним елементом міської та міжміської інфраструктури, для багатьох українців перетворилися на місця підвищеної небезпеки. Люди намагаються проводити там якомога менше часу, побоюючись нових атак.
Українські чиновники та аналітики вважають, що хвиля ударів по АЗС стала відповіддю Кремля на українські атаки по російських нафтопереробних заводах. Київ пояснює удари по НПЗ спробою скоротити доходи, які дозволяють Росії фінансувати військові дії. Водночас Москва заявляє, що атаки на українські заправки нібито мають на меті порушити транспортну логістику Сил оборони України.
Однак українська сторона наголошує на суттєвій різниці між цими об’єктами. Російські нафтопереробні заводи є великими промисловими підприємствами, багато з яких належать державі або великим корпораціям. Натомість українські АЗС здебільшого є приватними роздрібними підприємствами, якими щодня користуються звичайні громадяни.
Радник президента України з питань технологічних напрямків оборони Сергій Бескрестнов, відомий як Сергій Флеш, заявив, що удари по цивільних заправках не мають реального впливу на забезпечення військових підрозділів пальним.
"Єдина мета цих атак — залякати цивільне населення", — зазначив він.
За даними некомерційної організації Armed Conflict Location & Event Data (ACLED), з початку квітня було зафіксовано щонайменше 246 ударів по українських АЗС. Особливо активною кампанія стала влітку: лише з початку червня до 27 липня було зафіксовано 194 атаки.
Аналітики звернули увагу, що зміна характеру російських ударів відбулася приблизно у квітні — саме після того, як Україна почала активніше атакувати російські нафтопереробні підприємства.
За інформацією видання, російські атаки на українські АЗС часто відбуваються серіями. Наприклад, упродовж 24–25 липня були уражені чотири заправки у Полтавській області. У ніч із 7 на 8 липня атаки зафіксували на трьох АЗС в Одеській області. На початку липня удари також припали на об’єкти у Сумській, Чернігівській, Полтавській та Харківській областях.
Ще раніше, 1 липня, у Дніпропетровській області було пошкоджено одразу п’ять заправних станцій.
Більшість атак припала на регіони, розташовані ближче до лінії фронту. Однак аналітики зазначають, що російські удари не обмежилися лише прифронтовими територіями. Під загрозою опинилися також регіони, які знаходяться далеко від активних бойових дій.
За словами представників української паливної галузі, наслідком таких атак стала не стільки втрата запасів пального, скільки додатковий тиск на логістику. Водії бензовозів дедалі частіше відмовляються їхати у найбільш небезпечні райони, що ускладнює роботу паливної системи на місцевому рівні.
Попри масштаб атак, Україна не зіткнулася із загальнонаціональним дефіцитом пального. Раніше голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов спростував інформацію про нібито повне припинення роботи АЗС на трасі між Харковом і Полтавою.
За його словами, паливна інфраструктура області продовжує працювати у звичайному режимі, а для забезпечення стабільної роботи заправок були погоджені додаткові заходи безпеки.
Водночас експерти зазначають: головний ефект від атак полягає не лише у фізичному пошкодженні об’єктів. Росія намагається створити атмосферу постійної небезпеки, коли навіть звичайні повсякденні дії — заправити автомобіль, поїхати у справах або скористатися транспортом — стають джерелом тривоги.
На відміну від ударів по великих енергетичних підприємствах, атаки на АЗС не створюють критичного удару по паливному забезпеченню України. Однак вони мають психологічний ефект, оскільки спрямовані на об’єкти, з якими люди стикаються щодня.
Таким чином, кампанія ударів по українських заправках стала ще одним елементом ширшої стратегії тиску — спробою вплинути не лише на військову логістику, а й на моральний стан суспільства. Проте попри пошкодження сотень об’єктів, паливна система України продовжує адаптуватися та працювати в умовах постійних атак.
