Вибір покоління: чому книжки для 18-річних важливі саме зараз
Вперше в історії незалежної України держава системно підтримала молодь у їхньому виборі книжок. Програма «єКнига», що запрацювала наприкінці 2024 року, дала можливість кожному українцю, який щойно досяг повноліття, безоплатно отримати 908,4 гривні на придбання книжок. Протягом перших шести місяців 2025 року 18-річні придбали 294 357 примірників — тобто в середньому 1 644 книжки щодня. Це вражаюча цифра, що свідчить про живу потребу молодих людей у читанні навіть попри виклики війни, втрати, невизначеність майбутнього.
Та програма — це не лише про книжки. Це про вибір. Про дорослішання в умовах, коли кожен рік дорівнює десятиліттю емоційного навантаження. Про спробу розібратися в собі через тексти. Про потребу зрозуміти, що відбувається у світі, з країною, з власною психікою, з любов’ю, із втратами. І саме тому серед найпопулярніших жанрів — психологічна література та любовні романи.
Хоча кількість придбаних книжок вражає, майже 30 мільйонів гривень повернулися назад на рахунок програми — не всі 18-річні скористалися можливістю. Це тривожний сигнал. Чи відчувають вони, що книжка може стати відповіддю на їхні питання? Чи є поруч хтось, хто допоможе зорієнтуватися в цьому величезному світі літератури?
Психологія на першому плані: як українці шукають себе
Найпопулярнішим автором за програмою став Володимир Станчишин, львівський психотерапевт, відомий своєю здатністю говорити про складні речі просто, без моралізаторства й з емпатією. Його книжки «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією» та «Для стосунків потрібні двоє» були придбані 2 944 рази.
Цей вибір не випадковий. Молоді люди, які сьогодні стають повнолітніми, росли під звуки сирен, втрачали домівки, близьких, звичний світ. Їхні проблеми не обмежуються підлітковими переживаннями — це справжні дорослі труднощі. Тож пошук відповідей, можливість побачити свої стани в словах іншої людини — це акт самозахисту, акту любові до себе.
Популярність книжок Ілларіона Павлюка («Я бачу, вас цікавить пітьма») — ще один доказ того, що сучасна молодь не боїться темряви. Вона намагається її зрозуміти. Павлюк, який об’єднує детективні й філософські мотиви, надає молодим читачам не тільки захопливу історію, а й психологічну глибину.
У трійці лідерів також Андрій Сем’янків, відомий своїми химерними, метафізичними творами. Його книжка «Танці з кістками» поєднує іронію, смерть, війну й надію. Це свідчить про ще одну важливу тенденцію: молодь читає не просто для розваги, а для того, щоб зрозуміти й пережити досвід, з яким інакше не впоратись.
Українська література — на другому плані?
Попри всю повагу до вітчизняної літератури, у топ-10 придбаних книжок не потрапив жоден український автор. У топ-50 — лише троє. Серед них немає класиків. Василь Симоненко й Ліна Костенко, кожен з яких зібрав по 495 придбань, опинилися далеко за межами перших позицій.
Це теж важливий сигнал. Молодь прагне сучасності. Їм бракує голосу покоління, що говорить із ними сьогоднішніми словами. Українська література часто не встигає за ритмом життя молодої людини: або занадто академічна, або надмірно фольклоризована. Хоча саме зараз, у момент найгострішої потреби в ідентичності, сучасна українська книжка мала б звучати голосно й чесно.
Серед авторів, які все ж отримали визнання молодої аудиторії, — Анастасія Левкова зі своїми глибокими й чутливими романами. Але цього недостатньо. Українська література має виходити з нішевості, шукати нові форми, говорити про секс, смерть, вибір, провину, бажання — те, чим живе молодь. І говорити мовою, яку вона розуміє.
Де купують книжки: кому довірили свій вибір
Найбільше книжок було придбано у книгарнях «Є» (76 261), Yakaboo (74 457) та «Клубі сімейного дозвілля» (68 416). Ці платформи стали не просто комерційними майданчиками — вони взяли на себе роль культурних провідників. Вони пропонують добірки, рекомендації, акції, огляди — усе, що допомагає молодій людині не загубитися серед тисяч назв.
Менші гравці ринку — Readeat, BookUA, «Книголенд», ФОП Жеретєєв О.В., Megogo, ПП «Нові технології» та «Дім книги» — також зробили значний внесок у реалізацію програми. Їхня роль важлива з огляду на регіональну доступність: не всюди є книгарні, але онлайн-формат робить літературу ближчою до кожного.
І все ж для багатьох молодих українців перший дотик до книжкового світу стався саме завдяки цій програмі. І від того, як його супроводжують — рекомендаціями, розмовами, книжковими клубами, інтерв’ю з авторами — залежить, чи буде цей досвід тривалим і трансформативним.
Книжки як підтримка: що можна зробити далі
Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги, прямо сказала про власне розчарування: не всі 18-річні використали можливість, яку їм дала держава. Її заклик — допомогти молодим людям з вибором, купувати книжки для шпиталів, військових і бібліотек — звучить як прохання про співучасть.
І справді, книжка — це не лише приватна історія. Це інструмент терапії, освіти, підтримки. Можна подарувати книжки дитбудинкам, фронту, лікарням. Можна провести відкриті лекції, презентації, воркшопи. Можна говорити з молоддю не зверху вниз, а поруч, запитуючи, що вони відчувають, і що хочуть прочитати.
Ключовий момент — не залишати їх самих перед безмежним книжковим океаном. Допомогти обрати. Не нав’язати — а запропонувати. Розказати, що книжка може бути втечею, опорою, друзем. І що вона не зобов’язує. Її можна кинути, відкласти, прочитати через рік. Але вона завжди чекає.
Нове покоління — нові історії
Програма «єКнига» — це не просто експеримент. Це культурний жест. У ньому закладена довіра: держава вірить, що книжка здатна змінити життя. Що 18-річні — не споживачі, а майбутні лідери, мислителі, громадяни. І що саме книжка може стати для них тим самим першим кроком до власної внутрішньої свободи.
Це покоління — народжене після Помаранчевої революції, сформоване Революцією гідності, загартоване війною. Їм не потрібні моралі чи застарілі канони. Вони хочуть чесності, глибини, складності. І література здатна це дати. Якщо буде почута. Якщо її почнуть писати і пропонувати не «про молодь», а для неї.
Тому кожна придбана книжка за цією програмою — це більше, ніж транзакція. Це свідчення того, що навіть у найтемніші часи ми продовжуємо читати. А отже — мислити, відчувати, бути живими.
