Коли Педро Санчес каже, що Іспанія краще за інших переживає стрибки цін на газ завдяки сонцю, вітру й воді, він не вигадує це з нуля. У 2024 році відновлювані джерела дали 56,8% усієї генерації електроенергії в країні, тоді як середній показник ЄС становив 47,5%. Для іспанської відновлюваної енергетики це справді сильна позиція.
Іспанська енергосистема також швидко нарощує потужності. Red Eléctrica зафіксувала у 2024 році рекордне введення нових сонячних і вітрових об’єктів, а фотоелектрика вже стала першою технологією за встановленою потужністю. Це означає, що сонячна енергія, вітроенергетика та гідроресурси реально знижують потребу в дорогій паливній генерації в добрі погодні періоди.
Є і прямий ринковий ефект. На 21 березня 2026 року середня ціна добового ринку в Іспанії становила 41,47 євро за мегават-годину. За сприятливої погоди це дозволяє Іспанії мати відносно дешевшу електроенергію на оптовому ринку, ніж економіки, де частка газу вища, а власного дешевого сонячного ресурсу менше.
За попереднім аналізом Дейком, правда тут лише часткова. Іспанія краще захищена не від усіх цін на газ, а передусім від частини шоку на оптовому ринку електроенергії. Це важлива, але вужча теза, ніж політична формула про майже повний імунітет від близькосхідної турбулентності чи воєнного ризику для енергоринку Європи.
Проблема в тому, що в ЄС, і відповідно в Іспанії, ринок електроенергії довго працював за принципом merit order: ціну визначає найдорожча технологія, потрібна для покриття попиту. Саме тому навіть висока частка ВДЕ не завжди рятує від дорогого газу. Рада ЄС прямо пояснює, що сплески цін на викопне паливо, особливо на газ, піднімали й ціни на електроенергію.
Іспанія тут не виняток. Red Eléctrica показує, що у 2024 році після вітру, атомної енергетики та сонячної генерації важливе місце в міксі займали комбіновані цикли на газі — 13,6% виробництва. А OMIE окремо веде статистику технологій, що формують маржинальну ціну, тобто газова генерація нікуди не зникла із серця оптового ринку.
Ще важливіше, що дешевший оптовий мегават не дорівнює автоматично дешевому рахунку для домогосподарства. Red Eléctrica пояснює: у регульованому тарифі PVPC кінцева ціна включає не лише вартість енергії, а й мережеві тарифи, системні нарахування та інші компоненти. Міністерство екологічного переходу окремо нагадує, що структура рахунку містить мережеві збори й системні витрати.
Тому Санчес має рацію лише наполовину: відновлювана енергетика Іспанії дійсно пом’якшує удар, але не скасовує його. Навіть Єврокомісія в аналізі ринку за 2025 рік зазначала, що роздрібні ціни для домогосподарств могли зростати навіть тоді, коли енергетична складова слабшала, бо збільшувалися податки та мережеві витрати.
Є й ширша слабка точка: Іспанія досі сильно залежить від викопного палива не лише в електриці, а в усій енергетиці. За офіційним енергобалансом, у 2024 році енергозалежність країни становила 68,4%. У фінальному споживанні нафтопродукти дали 47 911 ктеп, природний газ — 13 973 ктеп, тоді як відновлювані джерела у фінальному використанні — 6 464 ктеп. Отже, транспорт, опалення й промисловість усе ще глибоко зав’язані на нафту і газ.
Саме тому фраза про те, що Іспанію «захищає сонце», не працює для всього господарства. Автомобілі не їздять на сонячних панелях, значна частина будівель не перейшла на повну електрифікацію, а енергетична безпека країни все одно залежить від зовнішніх поставок. Якщо війна в районі Ормузу підштовхує вгору нафту й газ, Іспанія відчуває це не лише через біржу електроенергії, а й через пальне, логістику та промислові витрати.
Є й технічний аспект, про який політики говорять менш охоче. Після великої електричної кризи 28 квітня 2025 року урядовий комітет Іспанії дійшов висновку, що системі потрібні більша гнучкість, більше зберігання енергії, кращі сервіси балансування та вищий рівень інтерконекторів із сусідами. Тобто висока частка ВДЕ сама по собі ще не є завершеною моделлю стійкості.
Звідси й підсумок. Санчес правий у тому, що Іспанія завдяки сонячній енергії, вітру, воді та значній частці атомної генерації має кращу стартову позицію, ніж багато європейських сусідів. Але неправильно робити з цього висновок, що країна майже не вразлива до стрибків газу. Вразливість просто змінилася: вона стала меншою в ринку електроенергії, але лишилася високою у фінальному енергоспоживанні, транспорті, опаленні та в самій архітектурі європейського ціноутворення.
Отже, відповідь звучить так: так, іспанське сонце частково захищає країну від дорогого газу, але не екранує її повністю. Це радше буфер, ніж щит. І головна інтрига для Мадрида тепер не в тому, чи вистачить сонця навесні, а в тому, чи встигне країна добудувати систему зберігання, мереж, гнучкості та електрифікації швидше, ніж наступний ціновий шок знову нагадає, що газова генерація і нафтова залежність ще далеко не в минулому.
