Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр виступив із різкою критикою зовнішньої політики США, заявивши, що нинішній курс Вашингтона підриває світовий порядок. Для Європи це не риторика, а спроба зупинити розповзання хаосу.
Штайнмаєр застеріг: якщо правила розсиплються, світ перетвориться на «ден розбійників», де нахабніші забирають те, що хочуть. У цьому образі закладений страх перед новою нормою — силою замість міжнародного права та домовленостей.
Хоча посада президента Німеччини переважно церемоніальна, його слова мають політичну вагу. Він може говорити пряміше, ніж уряд, і саме тому така формула звучить як тривожний дзвінок для союзників і конкурентів одночасно.
Штайнмаєр назвав анексію Криму та повномасштабну війну проти України історичним вододілом. Але додав, що поведінка США стала другою великою тріщиною — від партнера, який допомагав будувати систему, тепер іде демонтаж її цінностей.
Ключовий нерв — протиріччя між стабільністю й демонстрацією сили. Адміністрація Дональда Трампа заявляє про прагнення керованості, але практичні кроки в різних регіонах читаються як політика примусу, що руйнує довіру до правил гри.
У Європі такі сигнали сприймають болісно, бо континент живе на інституціях, договорах і прогнозованості. Коли найвпливовіший союзник діє як «власник світу», це підштовхує інших робити те саме — і тоді система перестає працювати для всіх.
У виступі відчувався натяк на Латинську Америку і події у Венесуелі. Західні столиці бачать, що силові сценарії повертаються в моду, а держави знову трактуються як території впливу, а не як суб’єкти зі своїми правами.
Сюжет із Венесуелою та Ніколасом Мадуро став символом нової епохи: швидкі рішення, ставка на контроль ресурсів і мінімум уваги до довгих процедур. Для Берліна це небезпечний прецедент, бо завтра подібну логіку може застосувати будь-хто.
Штайнмаєр попереджає не лише про мораль, а й про практику: у «дені розбійників» зростає ціна безпеки, страхування, торгівлі й інвестицій. Коли правила залежать від сили, бізнес і суспільства платять більше, а конфлікти спалахують частіше.
Окрема лінія — атака на демократію. Він заявив, що глобальна демократія під ударом як ніколи раніше. У цьому меседжі читається страх: авторитарні методи поширюються, а демократичні держави втрачають моральний фундамент для вимог до інших.
Для Німеччини питання не абстрактне: війна в Україні зробила європейську безпеку фізичною реальністю. Якщо міжнародне право знецінюється, то будь-які гарантії стають папером, а «стратегічна стабільність» перетворюється на порожній термін.
Коли союзники сваряться публічно, Кремль отримує простір для маневру. Але Штайнмаєр фактично каже: небезпека не лише в Росії. Небезпека в тому, що руйнування правил може стати глобальною тенденцією, і тоді стримування перестане працювати.
Французько-алжирський письменник Буалем Сансаль позує з президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром у Президентському палаці в Берліні, Німеччина, 8 січня 2026 року — Джон Макдугалл
Німеччина традиційно обережна у формулюваннях щодо США, тому різкість цього виступу показова. Це не «антиамериканізм», а спроба утримати союзника в рамках спільної архітектури, де сила підпорядкована правилам, а не навпаки.
Важливо, що Штайнмаєр говорить про необхідність активного втручання у загрозливих ситуаціях. Йдеться не про пацифізм, а про керовану відповідь: діяти можна, але так, щоб не руйнувати фундамент, який потім неможливо відновити.
У цьому контексті з’являються Бразилія та Індія як країни, які потрібно переконати захищати світовий порядок. Це прямий сигнал: без великих держав «Глобального Півдня» система не втримується, а Захід більше не може бути єдиним сторожем правил.
Заява про Бразилію та Індію — також визнання нової багатополярності. Якщо раніше вистачало «осі» США–ЄС, тепер потрібні ширші коаліції. Інакше світ скотиться до торгу силою, де кожен регіон стане полем змагання.
Критика США від Штайнмаєра має ще один підтекст: Європа боїться повернення політики «великих угод» над головами менших держав. Для України це звучить особливо гостро, бо її територія і суверенітет уже стали предметом торгу і тиску.
Європейські еліти розуміють, що системні зрушення у США змінюють поведінку всіх інших. Якщо Вашингтон демонструє, що можна забирати і контролювати, інші режими отримують моральну ліцензію робити те саме — під своїми прапорами і приводами.
Штайнмаєр ставить питання руба: чи залишиться світ у режимі правил, чи перейде в режим видобутку. У «дені розбійників» країни стають «власністю» кількох великих сил, а менші — втрачають право голосу та захист міжнародних механізмів.
Для Німеччини та ЄС це означає необхідність зміцнювати власну суб’єктність: оборону, економіку, санкційну політику і дипломатію. Коли партнер непередбачуваний, регіон мусить мати запас автономії, інакше його інтереси буде легко продавити.
Водночас Берлін не зацікавлений у розриві зі США. Тому тон Штайнмаєра — це радше попередження: сила без правил швидко створює ланцюг реакцій, який веде до конфліктів, торговельних війн і небезпечних помилок у кризах.
Ключове питання після таких заяв — чи почують їх у Вашингтоні. Якщо США продовжать робити ставку на примус, Європа пришвидшить самоорганізацію, а країни на кшталт Індії й Бразилії почнуть обирати власні правила і власні союзи.
У короткій перспективі подібні промови не зупиняють події, але формують рамку дискусії. Штайнмаєр прагне, щоб слова «міжнародне право» і «світовий порядок» знову означали практику, а не декорації для сильних.
У довгій перспективі ставка Німеччини проста: не допустити, щоб війна в Україні, Венесуела та інші кризи легалізували право сили як норму. Бо тоді «стратегічна стабільність» стане неможливою, а демократія — уразливою всюди.
