У католицькій традиції похорон глави Церкви — не просто прощання з духовним лідером, а глибоко символічний обряд, який поєднує середньовічні ритуали з останніми побажаннями самого Папи. Процедура, яка відбувається протягом кількох днів, починається негайно після його смерті й завершується похованням та початком нової фази для Вселенської церкви.
1. Підтвердження смерті та роль камерленґо
Першим кроком є офіційне засвідчення смерті Папи: директор ватиканського відділу охорони здоров’я підтверджує факт констатації. Далі вступає в дію камерленґо — кардинал, відповідальний за управління справами Святого Престолу в період «sede vacante». Він знімає з пальця померлого понтифіка «кільце рибалки» (anulus piscatoris) — печатку, що слугувала для скріплення важливих документів, — і розбиває його, аби виключити будь‑яку фальсифікацію документів від імені покійного.
2. Перенесення тіла та опечатування приміщень
Після цього тіло Папи у літургійних ризах та з білою мітрою на голові перевозять до його приватної каплиці. У випадку Франциска це була скромна резиденція Casa Santa Marta, де він і жив усі вісім років понтифікату. Камерленґо опечатує не лише каплицю, а й особисті покої Папи — як зовнішнє визнання завершення його земного служіння.
3. Лежання у відкритій труні (Lie in state)
Через кілька днів тіло виставляють у відкритій труні в Соборі Святого Петра. Це надає можливість вірянам та гостям із різних країн поставити свічки, покласти квіти та вклонитися останній раз. Лежання у труні зазвичай триває 48–72 години, і до базиліки стікаються тисячі прочан, включно з урядовцями та міжнародними делегаціями.
4. Похоронна меса перед фасадом базиліки
Головна траурна літургія відбувається за участю Декана Колегії Кардиналів, який відслужує Месу перед Собором. Зазвичай це припадає на 4–6-ту добу після смерті. Під час служби звучить заупокійна панахида, виголошуються проповіді на теми милосердя, єдності й сподівання. Завершивши богослужіння, кардинали й учасники процесії прощаються з покійним, після чого труну несуть до місця поховання.
5. Символіка труни та місце упокоєння
За традицією до початку XXI століття понтифіка вкладали в три труни — дерев’яну, свинцеву й ще одну зовнішню дерев’яну. Однак у 2024 році за наказом Франциска правила спростили: тепер використовується єдина дерев’яна труна, всередині оббита цинком. В ній разом з тілом розміщують пам’ятні монети й короткий особистий лист із подякою Церкві та людству. Після Меси труну опускають у гробницю — зазвичай це крипта під Собором Святого Петра або, за бажанням покійного, інше священне місце, наприклад базиліка Санта Марія Маджоре.
6. Початок «sede vacante» та жалобний період
Похорон знаменує завершення папського понтифікату й відкриває «sede vacante» — період без понтифіка. Одразу після нього починаються дев’ятиденні жалобні богослужіння (novemdiales) по всьому світу, під час яких єпископи й віряни читають спеціальні літії та моляться за душу покійного. Ця молитва‑підготовка супроводжує кардиналів до Конклаву.
7. Підготовка до обрання нового Папи
Кардинали до 80 років отримують офіційне запрошення на участь у Конклаві від Декана Колегії. Як правило, Конклав скликають через 15–20 днів після похоронів. Під час нього кардинали засідають у Сикстинській капелі, де в таємниці від світу, за допомогою голосування, повинні обрати наступника святого Петра.
Папський похорон — це час глибокої молитви, рефлексії та спогадів про служіння покійного понтифіка. Кожен ритуал, від розбиття «кільця рибалки» до прощальної Меси під куполом Собору, несе в собі дух історії Церкви, її випробування й надії на майбутнє. Ці давні обряди, доповнені сучасними спрощеннями, дозволяють вірянам з усього світу спільно вшанувати спадок лідера, який присвятив життя служінню нужденним, діалогу та милосердю.
13 березня 2013 року з труби Сикстинської капели вийшов білий дим, який свідчить про обрання нового папи. У 2005 році кардинала Бергольйо пропустили, і ніколи не очікували, що його виберуть. Джефф Дж. Мітчелл
