Війна потребує швидких рішень: як уряд спрощує оборонне виробництво
Після понад двох років повномасштабної війни українська держава поступово формує нові правила гри у сфері оборонного виробництва. 16 липня 2025 року Кабінет Міністрів ухвалив постанову, яка може стати поворотним моментом для вітчизняної промисловості боєприпасів. У непростих умовах воєнного стану це не просто чергове урядове рішення — це відповідь на зростаючий запит армії на швидке, безперебійне постачання засобів ураження.
Постанова, що має назву "Деякі питання виробництва, закупівлі та постачання вибухових речовин і боєприпасів", унормовує ключові процеси, які раніше гальмувала надмірна зарегульованість. Розпорядження передбачає впровадження нового Порядку, який визначає алгоритми й механізми взаємодії між державою та виробниками — від сертифікації до закупівель.
Йдеться не лише про пришвидшення процедур, а й про стратегічне бачення: Україна більше не може дозволити собі втрачати час у боротьбі за незалежність. І тому кожна постанова, що зменшує тертя в логістиці, кожна ініціатива, що знімає зайву бюрократію, — це крок до перемоги.
Безперервність виробництва — ключ до стабільності на фронті
Один із найважливіших пунктів урядового рішення — гарантія безперервності вже запущених виробничих процесів. Підприємства, які раніше отримали статус виробників боєприпасів або вибухових речовин, можуть продовжувати роботу без додаткових процедур. Це означає, що заводи, які вже виготовляють критично важливу продукцію, не мусять проходити повторну сертифікацію або заново доводити свою спроможність працювати на оборону країни.
Крім того, чинні свідоцтва на зберігання вибухових матеріалів, видані відповідно до попередньої постанови №763, зберігають свою силу. Це дозволяє уникнути зупинок у виробництві, викликаних потребою в оновленні дозвільної документації. У воєнний час кожна доба зволікання може коштувати надто дорого — як у прямому сенсі, так і в людських життях.
Ухвалене рішення також знімає напругу всередині самого сектору, адже стабільність нормативного поля знижує ризики для виробників. Підприємства можуть впевнено інвестувати в розширення потужностей, модернізацію ліній, найм нових фахівців, знаючи, що їхні зусилля не буде заблоковано формальними обмеженнями.
Новий підхід до класифікації та обігу вибухових матеріалів
Окрему увагу в постанові приділено класифікації вибухових матеріалів. Важливе уточнення: будь-які вибухові речовини промислового призначення, навіть ті, що традиційно використовувалися в цивільній сфері — зокрема мисливський порох, — тепер можуть розглядатися як військові матеріали, якщо вони йдуть на створення боєприпасів для потреб армії.
Цей підхід вирішує кілька проблем одночасно. По-перше, він зменшує кількість узгоджень і дозволів, необхідних для транспортування й зберігання таких речовин. По-друге, це відкриває нові можливості для співпраці між цивільними підприємствами та державними замовниками. У результаті українська промисловість отримує додаткові ресурси для швидкої адаптації до потреб фронту.
Таким чином, замість створення штучних бар'єрів між "цивільним" і "військовим" сектором, держава вибудовує систему, в якій усі потенційні ресурси можуть бути мобілізовані. Це надзвичайно важливо для країни, що веде виснажливу війну з противником, який має суттєву кількісну перевагу у вогневих засобах.
Усунення адміністративних перешкод: двері відкриті для ефективних
Найбільш проривним елементом нової постанови є повна переоцінка підходу до ліцензування та допуску виробників на ринок. Якщо раніше навіть підприємства з відповідним досвідом і технологіями стикалися з величезним пакетом бюрократичних вимог, то тепер головним критерієм стає спроможність виробляти ефективно, швидко й у необхідному обсязі.
Уряд фактично відкриває двері для тих, хто має змогу працювати без зволікань. Це особливо актуально в умовах, коли на фронті постійно зростає потреба у 155-мм артилерійських снарядах, мінометних мінах, протитанкових засобах. Якщо раніше закупівля таких виробів ішла через довгі й часто непрозорі процедури, то тепер Україна робить ставку на оперативність і гнучкість.
Усунення зайвих адміністративних перепон — це не лише про темпи виробництва. Це ще й сигнал приватному сектору: держава готова до партнерства. Бізнес, який раніше остерігався "зависнути" у нескінченних перевірках, тепер отримує чіткий сигнал — оборонне замовлення може стати реальною справою, а не бюрократичною пасткою.
Вибір між імпортом і внутрішнім виробництвом: де шукати баланс
Попри позитивні зміни, українське оборонне виробництво досі перебуває в складному становищі. Часто держава змушена закуповувати боєприпаси за кордоном, навіть маючи внутрішні можливості для їхнього виготовлення. Причини — багатогранні: це і повільна розбудова потужностей, і обмежені ресурси, і збереження союзницької підтримки через експортні контракти.
Однак ставка на внутрішнього виробника — стратегічно правильна. Боєприпаси, зроблені в Україні, не залежать від логістики, митного оформлення, міжнародної кон’юнктури. Вони можуть бути поставлені значно швидше та адаптовані до конкретних потреб Збройних сил.
Постанова Кабміну — це лише один крок у бік повноцінної реанімації оборонного сектору. Наступними мають стати масштабні інвестиції, розвиток державно-приватного партнерства, кадрова реформа, навчання фахівців. Лише так можна буде перейти від "пожежного" виробництва до системного забезпечення армії всім необхідним.
Погляд у майбутнє: формування нової військово-промислової політики
Нинішнє рішення уряду — це лише початок. Війна навчила українське суспільство цінувати швидкість, гнучкість і відповідальність. Саме ці принципи повинні лягти в основу нової військово-промислової політики, яка не буде тимчасовим реагуванням, а стане довготривалою стратегією.
Україна вже має приклади ефективних оборонних підприємств, які демонструють здатність виробляти зброю на рівні світових стандартів. Тепер завдання держави — масштабувати ці практики, створювати умови для появи нових гравців, формувати конкурентний ринок у сфері озброєння.
У майбутньому ця трансформація може стати підґрунтям для зміцнення обороноздатності не лише України, а й її союзників. Участь у програмах взаємного виробництва, експорт українських технологій, розвиток нових військово-технічних кластерів — усе це можливе лише за умови збереження політичної волі та сталого нормативного середовища.
