Вищий антикорупційний суд і заочний вирок
20 січня Вищий антикорупційний суд України оголосив заочний вирок колишньому президентові Віктору Януковичу, призначивши йому 15 років позбавлення волі. Це рішення стало черговим епізодом у довгій низці судових процесів, які поступово формують правову відповідь держави на зловживання минулої влади.
Заочний характер вироку не зменшує його значення. Навпаки, він підкреслює принципову позицію української судової системи: навіть фізична відсутність обвинуваченого не може бути перепоною для встановлення істини та винесення покарання. Суд продемонстрував, що втеча за кордон не дорівнює уникненню відповідальності.
У рішенні суду детально описано злочин, пов’язаний із заволодінням земельною ділянкою лісового фонду на території Сухолуцької сільської ради Київської області. Йдеться про 17,5 гектара державної землі вартістю понад 22 мільйони гривень, що були виведені з державної власності через зловживання службовим становищем.
Окрім основного покарання, суд позбавив Януковича права обіймати будь-які посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на три роки. Також ухвалено рішення про конфіскацію всього майна, що належить йому на праві власності, що має не лише юридичний, а й глибокий символічний сенс.
Вирок ще не набрав законної сили і може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів. Проте сам факт його проголошення вже став важливою подією, яка викликала широкий суспільний резонанс і знову повернула тему відповідальності колишніх високопосадовців у центр публічної уваги.
Сухолуччя як символ зловживання владою
Історія Сухолуччя почалася ще у 2007 році, коли Віктор Янукович обіймав посаду прем’єр-міністра України. Саме тоді, за даними слідства, було ініційовано низку рішень, спрямованих на заволодіння землями Дніпровсько-Тетерівського лісомисливського господарства.
Схема була складною, але водночас показовою для тогочасної системи управління. Наближені особи зверталися до Київської обласної державної адміністрації з заявами про виділення земельних ділянок площею до одного гектара, після чого змінювали їх цільове призначення. Це відкривало шлях для подальшої передачі землі структурі, підконтрольній майбутньому президентові.
Упродовж 2009–2011 років на цій території з’явився готельно-ресторанний комплекс. Формально він мав комерційне призначення, але фактично використовувався Януковичем для особистих потреб, ставши ще одним прикладом приватизації державних ресурсів у інтересах вузького кола осіб.
Сухолуччя швидко перетворилося на символ відокремленого світу привілеїв, недоступного для більшості громадян. Воно уособлювало розрив між владою і суспільством, між декларованими принципами служіння державі та реальними практиками збагачення.
Розслідування цих фактів розпочалося лише у 2014 році, після втечі Януковича з країни. Спочатку справу вела Генеральна прокуратура, згодом її передали до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та НАБУ, що дозволило довести її до логічного судового фіналу.
Правосуддя без присутності обвинувачених
У справі про Сухолуччя фігурує також спільник колишнього президента, якого суд визнав винним у заволодінні майном за тією самою статтею Кримінального кодексу. Водночас його було звільнено від відбування покарання через закінчення строків притягнення до відповідальності, що ще раз демонструє складність і тривалість подібних процесів.
Усі обвинувачені у справі перебувають у розшуку, тому судове провадження здійснювалося у спеціальному форматі in absentia. Така практика стала вимушеною відповіддю на ситуацію, коли фігуранти гучних справ роками переховуються за межами України.
Заочні вироки часто викликають дискусії у суспільстві. Проте в умовах, коли підозрювані свідомо уникають правосуддя, саме цей механізм дозволяє державі зафіксувати юридичну оцінку їхніх дій і зберегти принцип невідворотності покарання.
Новий вирок Януковичу накладається на попередні рішення судів. У квітні 2025 року Подільський суд Києва вже заочно засудив його до 15 років позбавлення волі за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон та підбурювання до дезертирства. Сукупність цих рішень формує цілісну картину відповідальності.
За даними Офісу генерального прокурора, колишній президент нині переховується на території Московської області. Проте географія його перебування дедалі менше впливає на хід українського правосуддя, яке крок за кроком завершує справи, що роками залишалися відкритими.
Значення вироку для суспільства і держави
Заочний вирок у справі Сухолуччя має значення, що виходить далеко за межі конкретного епізоду. Він став сигналом для суспільства про те, що навіть найвищі посади не гарантують безкарності, а зловживання владою рано чи пізно отримують правову оцінку.
Для багатьох українців ця справа є емоційною. Вона нагадує про роки, коли державні ресурси використовувалися як особиста власність, а інтереси громадян відсовувалися на другий план. Вирок став своєрідним актом пізнього, але важливого визнання цієї несправедливості.
Водночас рішення суду є тестом на зрілість антикорупційної інфраструктури. Довге розслідування, передача справи між органами, складні процедури спеціального провадження показали, що система здатна працювати, хоч і не без труднощів.
Цей кейс також формує прецедент для майбутніх справ. Він демонструє, що держава готова доводити до кінця навіть ті розслідування, які здавалися безнадійними через втечу ключових фігурантів за кордон.
Зрештою, заочні 15 років ув’язнення для Віктора Януковича стали не лише цифрою у судовому рішенні. Вони перетворилися на символ довгої дороги до відповідальності, яку Україна проходить, намагаючись остаточно розірвати з практиками минулого і вибудувати майбутнє, засноване на законі та справедливості.
