.jpg)
Володимир Зеленський стане першим іноземним лідером, якого прийме новий прем’єр-міністр Великої Британії Енді Бернем. Зустріч 27 липня відбудеться на військово-морській базі й стане першою виразною заявою нового уряду про зовнішньополітичні пріоритети. Бернем очолив британський уряд 20 липня.
Такий вибір гостя навряд чи можна вважати протокольним збігом. У перший тиждень на Даунінг-стріт Бернем міг зосередитися на Вашингтоні, Брюсселі або відносинах із найбільшими торговельними партнерами. Натомість він ставить у центр війну, яка визначає безпеку Європи.
Не менш промовистим є місце зустрічі. Зеленського приймають не в урядовому кабінеті, а поруч із військовими та моряками, які готуються до операцій у Чорному морі. Дипломатичний жест одразу отримує практичний оборонний зміст.
За оцінкою Дейком, Бернем намагається від початку сформувати образ прем’єра, для якого підтримка України є не спадщиною попередника, а власним політичним рішенням. Це важливо і для Києва, і для союзників, і для Москви, яка уважно шукає ознаки втоми після кожної зміни західного уряду.
Бернем і Зеленський зустрінуться з понад двома сотнями українських військовослужбовців та моряків. Протягом трьох тижнів вони брали участь у навчаннях Sea Breeze, присвячених морській безпеці, протимінній боротьбі та підготовці до майбутніх місій у Чорному морі.
Навчання мають значення, що виходить за межі окремих тактичних навичок. Українське узбережжя, торговельні коридори та порти залишаються під постійним російським тиском, а заміновані акваторії становитимуть загрозу ще довго після припинення активних бойових дій.
Протимінна підготовка тому є одночасно частиною нинішньої війни й інвестицією в післявоєнне відновлення. Без безпечних морських шляхів Україна не зможе повноцінно відновити експорт, залучити страхові компанії та повернути міжнародне судноплавство до нормального режиму.
Чорне море вже стало одним із небагатьох напрямків, де Україна змогла істотно змінити співвідношення сил. Не маючи великого традиційного флоту, вона витіснила значну частину російських кораблів із західної акваторії за допомогою ракет, морських дронів і точних ударів.
Однак заперечити російське панування — не те саме, що встановити стійкий контроль. Для цього потрібні кораблі, підготовлені екіпажі, розвідка, протиповітряна оборона, розмінування та постійна взаємодія з флотами держав НАТО.
Саме тут Британія може відігравати особливу роль. Вона має одну з найсильніших морських традицій у Європі, розвинену оборонну промисловість і досвід підготовки українських військових, який накопичувався ще до повномасштабного вторгнення.
Британські програми навчання українських сил продовжені щонайменше до кінця 2026 року. Вони поступово переходять від базової підготовки піхоти до складніших завдань: управління підрозділами, морських операцій, технічної спеціалізації та інтеграції із системами союзників.
Для Бернема зустріч із Зеленським також є способом забезпечити спадкоємність після відставки Кіра Стармера. За кілька днів до завершення каденції його уряд оголосив про виділення 300 мільйонів євро на оснащення України шістнадцятьма шведськими винищувачами Gripen.
Таке рішення створило для нового прем’єра високу стартову планку. Йому недостатньо повторити формулу про непохитну підтримку. Потрібно показати, що Лондон здатний виконувати вже взяті зобов’язання й одночасно формувати нові напрями співпраці.
Слова Бернема про «справедливий і тривалий мир» мають тому конкретне наповнення. Британська позиція виходить із того, що дипломатичне завершення війни не може бути стійким без української здатності захищати повітряний простір, узбережжя та критичну інфраструктуру.
Це особливо важливо на тлі спроб Москви представити західну військову допомогу як головну перешкоду для переговорів. Насправді слабка Україна не наближає надійний мир, а створює для Кремля стимули вимагати нових поступок під загрозою подальшої агресії.
Велика Британія вже спрямувала на підтримку України 25 мільярдів фунтів стерлінгів. Із цієї суми 16 мільярдів припадають на військову допомогу, а до 5,6 мільярда — на цивільну, гуманітарну та фінансову підтримку.
Ці цифри роблять Лондон одним із головних довгострокових партнерів Києва, але водночас створюють політичне зобов’язання пояснювати британському суспільству сенс подальших витрат. Новому прем’єру доведеться пов’язати допомогу Україні з безпекою самої Британії.
Таке пояснення має переконливу основу. Росія атакує європейську інфраструктуру, проводить кібератаки, втручається в політичні процеси та перевіряє стійкість НАТО. Українська армія стримує державу, яку британська оборонна стратегія прямо розглядає як довготривалу загрозу.
Для Бернема українська тема може стати частиною ширшої спроби оновити зовнішню політику після внутрішньої зміни влади. Відкриття урядового центру No10 North у Манчестері вже мало показати перенесення частини державної ваги за межі традиційного Вестмінстера.
Зустріч із Зеленським додає до цієї внутрішньої перебудови міжнародний вимір. Новий прем’єр намагається поєднати регіональне походження, промислову політику й оборонне лідерство — зокрема через контракти, які підтримують Україну та одночасно створюють робочі місця у Британії.
Це не усуває ризиків. Британські ресурси обмежені, армія потребує модернізації, а підтримка України дедалі частіше конкурує з внутрішніми бюджетними потребами. Бернему доведеться довести, що ці напрями не суперечать один одному.
Оборонні замовлення для України можуть розширювати британське виробництво боєприпасів, ракет, радарів і авіаційних компонентів. У такій моделі допомога перестає бути односторонньою витратою та стає механізмом відновлення промислової спроможності самої країни.
Для Зеленського візит має не менше значення. Київ отримує публічне підтвердження, що зміна британського прем’єра не призвела до перегляду підтримки. У період, коли кожен союзник проходить власні політичні цикли, така спадкоємність стає окремим стратегічним ресурсом.
Український президент також може використати зустріч для прискорення постачання Gripen, посилення морської коаліції та залучення додаткових коштів до виробництва дронів, ракет і засобів протиповітряної оборони.
Особливу увагу сторони, ймовірно, приділять майбутній архітектурі безпеки. Британія разом із Францією відіграє провідну роль у коаліції держав, які готують механізми довгострокової підтримки України та можливі гарантії після досягнення мирної угоди.
Морська складова може стати одним із найреалістичніших напрямів такої участі. Захист торговельних шляхів, розмінування, спостереження та навчання не вимагають обов’язкового розміщення великих наземних контингентів, але здатні суттєво обмежити можливості Росії відновити блокаду.
Саме тому зустріч на військово-морській базі є більше ніж символом. Вона показує, якою може бути наступна фаза британсько-українського партнерства: менше разових політичних жестів, більше підготовки інституцій, флоту та промисловості до тривалого протистояння.
Приймаючи Зеленського першим, Бернем робить ставку на спадкоємність у момент зміни влади. Для Кремля послання просте: відставка одного британського прем’єра не означає завершення британської політики щодо України.
Справжня вага цього жесту, однак, визначатиметься не фотографіями з бази. Вона залежатиме від того, чи перетворить новий уряд заявлену непохитність на літаки, навчання, морські можливості та виробничі контракти, здатні пережити ще одну політичну зміну.
