Президент Володимир Зеленський чітко заявив: жодних «подарунків» окупанту не буде. Він наполягає, що рішення без України — рішення проти миру й проти суверенітету України.
Сигнал прозвучав на тлі заяв Дональда Трампа про можливий «обмін територіями». Його меседж: певні землі можуть бути «повернуті» або «поміняні» заради угоди.
Адміністрація Трампа робить мир з Росією ключовою ціллю зовнішньої політики. Але її бачення межує з ідеєю апеазменту, який історично рідко завершує війни.
Українська позиція спирається на конституцію України: територія неподільна й недоторканна. Це не риторика, а правова межа, яку влада не може перетнути без руйнування легітимності.
Соціологія додає контекст. Більшість громадян відкидає передачу підконтрольних земель РФ. Ставлення до окупованих територій складніше, але опір поступкам все ще переважає.
Громадська думка змінювалася після невдачі контрнаступу 2023 року. Частка прихильників компромісу зросла, проте не стала домінантною лінією.
Україна нині не контролює жодної російської землі, отже «обмін територіями» фактично односторонній. Його суть — здати частину свого за обіцянку «спокою», який Кремль не гарантує.
Росія вимагає визнання «анексовані території» — чотири регіони сходу та півдня. Частина цих земель і досі обороняється ЗСУ, що робить вимогу політично токсичною.
Український десантно-штурмовий батальйон спецназу «Шквал» цього місяця проводить навчання на Донбасі. — Тайлер Хікс
Донбас — не пуста рівнина, а вузол міст, промисловості та логістики. Його здача посилює РФ і спрощує наступні операції проти решти України.Фронтова лінія півночі Донецької області укріплена роками боїв. Її демонтаж відкриває шлях на Слов’янськ і Краматорськ, підриваючи обороноздатність.
Евакуація цивільних з підконтрольного Донбасу означала б сотні тисяч переміщень. Ті, хто лишився б під окупацією, ризикували б переслідуванням і насиллям.
Прихильники поступок апелюють до втоми суспільства й дефіциту ресурсів. Але поступка без гарантій — це пауза для противника, не мир. Війна в Україні довела: кожна «перерва» Москва використовує для перегрупування.
Коротка тиша часто веде до довших і кровопролитніших кампаній. Твердість Банкової не зводиться до символізму. Це спроба не допустити розвалу коаліції партнерів та падіння морального духу.
Зеленський підкреслює готовність до реальних мирних переговорів. Але лише таких, що зупиняють вогонь і не руйнують державний суверенітет України. Ключовий розлам — порядок денний перемовин.
Київ наполягає на припиненні вогню, Москва — на «кореневих причинах», тобто підпорядкуванні. У політичному сенсі «обмін територіями» легітимізує російська агресія. Це небезпечний прецедент і для Європи, і для міжнародної безпеки загалом.
Переговори в Алясці, анонсовані Трампом, загрожують маргіналізувати Київ. Щоб цього не сталося, Україна активізує роботу з ЄС і НАТО. Європейські столиці бояться довгого конфлікту, але ще більше — винагородження агресора.
Будь-який «мир», що пахне капітуляцією, у Європі швидко втратить легітимність. Правова рамка теж незмінна: зміни кордонів не можуть вирішуватися кулуарно. Без референдумів на всій території це політично і юридично нереально.
Економічний вимір поступок часто недооцінюють. Втрата промислових вузлів і логістики зменшить податкову базу та експорт. Безпековий вимір ще гостріший: скорочення буферів наблизить фронт до мегаполісів. Це збільшить витрати ППО і послабить маневр резервів.
Окремо стоїть питання біженців та відновлення. Кожен новий відрізаний регіон примножує соціальну напругу й бюджетні ризики. Супротивники поступок апелюють до історичних уроків. Апеазмент рідко зупиняє ревізіоністів; він лише переносить війну в інший час і місце.
Кремль маячить вдалині в лютому в Москві — Павло Бєдняков/Associated Press
Потенційні гарантії РФ будуть слабкими без механізмів примусу. Кремль традиційно трактує «гарантії» як поле для шантажу.
Українська стратегія має дві осі: витримка й технологічна модернізація. Це дає шанс змінити баланс не штурмом, а розумним виснаженням ворога. ППО, РЕБ, дрони та далекобійні засоби — критична інфраструктура стримування. Її розбудова знижує ціну оборони та збільшує ризики для противника.
Паралельно триває інтеграція з європейським оборонним ринком. Локалізація виробництва боєприпасів і БпЛА підсилює автономію України. Інформаційний фронт теж не менш важливий. «Компроміси заради миру» — улюблений наратив, який слід розбирати фактами.
Громадська думка вразлива до втоми, але чутлива до справедливості. Комунікація має показувати реальну ціну поступок і крихкість «швидкого миру».
Проміжні домовленості можливі там, де вони не руйнують стратегічних цілей. Наприклад, гуманітарні коридори чи обміни полоненими. Ескалаційні ризики збережуться навіть під час перемовин.
РФ часто використовує переговори як прикриття для перегрупування. Союзники прагнуть передбачуваності у фінансуванні оборони. Довгі бюджети і спільні програми знижують політичні ризики зміни урядів.
Водночас Україна мусить зберігати економічну стійкість у війні. Податкова реформа та приватні інвестиції — фундамент тривалої оборони. Сценарій «замороження» конфлікту — не рівноцінний миру.
Він цементує лінію фронту й переносить загрозу в майбутнє покоління. Найбезпечніший шлях — поступова деградація потенціалу РФ. Це поєднання санкцій, експортного контролю та технологічної ізоляції.
Такий підхід потребує часу й терпіння партнерів. Зате він не вимагає платити землею і не винагороджує агресію. У політичному масштабі Зеленський не міг обрати інакше. Його мандат спирається на обіцянку гідності й спротиву, а не на торг територіями.
Сусідні держави уважно зважують наслідки прецедентів. Будь-яка поступка вчора — це ризик нових ультиматумів завтра. Україна тримається на трьох китах: армія, економіка, дипломатія.
Усі три руйнуються, якщо «мир» купують ціною суверенітету. Мирні переговори можливі лише як процес, що зупиняє вогонь і фіксує агресора. Інакше це не переговори, а інструмент нав’язування поразки.
Урок Курської операції теж промовистий. Тимчасова ініціатива не перетворилася на сталий важіль торгу. Повернення РФ у Курську область показало межі тактичних здобутків.
Стратегічна перевага потребує інституційної міцності, а не символічних жестів. Український офіцер сказав: «Не торгуємо кров’ю і могилами». Ця етика підтримує армію і робить політику послідовною. Петро Порошенко підкреслив неприйнятність торгу територіями.
Зліва направо: канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, президент Франції Еммануель Макрон, президент України Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер та прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск у суботу в Києві, Україна — Фото басейну від Людовіка Маріна
Опозиція і влада тут дивовижно консолідовані, що рідко буває в кризу. Міжнародні посередники мають розуміти межі допустимого. Тиск заради «угоди будь-якою ціною» спровокує політичну турбулентність. Натомість конструктив — це безпекові пакети й довгострокова допомога.
Вони конвертуються у реальний прогрес на полі бою і за столом переговорів. Стримування працює, коли воно відчутне щодня. Тому оборонні поставки не мають перериватися політичними циклами.
Територіальні поступки не приносять миру, вони лише відкладають більший наступ. Завдання України — тримати лінію, нарощувати технологічну перевагу і союзи. Завдання партнерів — не винагороджувати силу, що руйнує правила. Переговори мають сенс, коли спираються на право і стримування.
Усі інші варіанти — короткі паузи перед новим витком насильства. Коли говоримо про мирні переговори, по суті йдеться про розклад сил. Сьогодні виграє не той, хто підписує, а той, хто може примусити виконувати.
Україна обирає довший, але стійкіший шлях. Він не обіцяє швидких жестів, зате зберігає державу і шанс на справедливий мир. Саме так формується стратегія, яку не зламає жодна зміна кабінетів.
Вона спирається на закон, армію, індустрію та довіру громадян. У підсумку теза проста: земля — не валюта для торгу. А реальний мир — це не «своп мапи», а передбачувана безпека для мільйонів.
Україна це вже довела ціною, яку неможливо монетизувати. Тепер завдання — зробити цю істину основою майбутньої архітектури Європи.
Імпровізований меморіал з квітами, іграшками та портретами загиблих під час обстрілу. — Оксана Парафенюк
