У Києві цю неділю почали з новини, що звучить майже буденно: тристоронні переговори США, Росія та Україна відбудуться 4–5 лютого в Абу-Дабі. Для частини суспільства це ще один «раунд», для дипломатів — спроба втримати нитку діалогу.
Заяву озвучив Володимир Зеленський, підкресливши готовність до «змістовної розмови» і потребу результату, який наблизить «реальне й гідне завершення війни». У важливих деталях це сигнал не лише Москві, а й Вашингтону: Україна не хоче імітації.
Попередня зустріч у столиці ОАЕ пройшла 23–24 січня і, за повідомленнями, включала рідкісні прямі контакти України та Росії. Сам факт очного спілкування став винятком на тлі виснажливої війни, що входить у п’ятий рік.
За підрахунками редакції Дейком, ключова інтрига раунду в Абу-Дабі — не «дата і місце», а формат: чи зможе тристороння рамка виробити хоча б проміжні домовленості про правила припинення вогню, обміни та гуманітарні коридори без втрати українських позицій.
Передумови складні: напередодні в Україні та Молдові сталися масштабні відключення електроенергії в умовах морозів. Влада повідомляла, що зовнішнього втручання або кібератаки не підтверджено, а причини схожі на погодні та технічні.
Для переговорів це не «побутова» деталь, а маркер вразливості. Енергосистема й критична інфраструктура залишаються полем тиску: навіть коли удари по енергооб’єктах тимчасово стихають, ритм життя зривається від будь-якого збою або удару по логістиці.
Зеленський прямо говорив про лінії, що припинили роботу між Румунією та Молдовою, а також на українській території, й обіцяв ретельне розслідування причин. Технічні пояснення важливі, бо вони знімають ґрунт для чуток і інформаційних операцій.
Президент України Володимир Зеленський прибуває на зустріч з президентом Кіпру Нікосом Христодулідесом до Президентського палацу в Нікосії, Кіпр, 7 січня 2026 року — Stringer
Однак війна не зупинилася: російські сили зміщують фокус на транспорт і вузли забезпечення. Показовою стала атака дронами Shahed по пасажирському поїзду в Харківській області 27 січня з повідомленнями про загиблих.
Цей епізод ламає просту логіку «переговори = деескалація». Навіть у дні, коли дипломати складають порядки денні, атаки дронами й удари по цивільних маршрутах створюють політичну й емоційну стелю для компромісів.
Друга лінія тиску — інформаційна. Якщо суспільство чує про мирні переговори, але паралельно бачить похоронні стрічки та холод у квартирах, довіра до переговорного процесу тане. У такій атмосфері будь-які поступки сприймаються як слабкість.
Додатковий контекст — контакти США та Росії поза публічною сценою. Зокрема, повідомлялося про зустріч кремлівського представника Кирила Дмитрієва з американськими посадовцями у Флориді, яку називали «конструктивною».
Для України тут два ризики. Перший — спокуса великих гравців домовлятися «про рамку» без достатньої участі Києва. Другий — зсув тем із безпеки та справедливості в бік «керованості конфлікту», де зручні формули витісняють реальні гарантії.
ОАЕ як майданчик — теж сигнал. Абу-Дабі дає нейтральність, логістику, конфіденційність і швидкий дипломатичний сервіс. Водночас надмірна «закритість» породжує домисли, а домисли — тиск на делегації ще до початку сесій.
Що може стати предметом реального прогресу? Найімовірніше — кроки низької політики: обміни, повернення полонених, механізми верифікації локальних режимів тиші, параметри гуманітарного доступу. Це не фінал війни, але це вимірювані результати.
Пошкодження після російського авіаудару в Харкові — Сергій Бобок
Натомість питання територій і довгострокових гарантій безпеки майже напевно залишаться «важким ядром». Публічні позиції сторін надто далекі, а будь-яка формула, що нагадує «замороження» без гарантій, в Україні не пройде ані через суспільство, ані через політику.
Окремо стоїть тема «припинення вогню». У дипломатичній лексиці це може звучати як технічний режим, але на землі — це контроль, моніторинг, відповідальність за порушення і, головне, довіра. А довіра формується діями, а не пресрелізами.
Енергетичні збої в мороз і удари по транспорту — це тест, чи здатні сторони хоча б обмежувати ризики для цивільних. Якщо паралельно з переговорами зростає шкода для населення, будь-які домовленості виглядатимуть декорацією.
Ще одна змінна — роль США. Вашингтон може бути рушієм домовленостей, але також і джерелом «часового тиску», коли політичний календар диктує темп швидше, ніж це дозволяє реальність фронту та економіки.
Для України стратегічно важливо утримати просту рамку: мирні переговори не повинні підміняти право на оборону. А дипломатія має працювати як інструмент посилення позиції, а не як коридор до нав’язаних рішень.
На горизонті 4–5 лютого в Абу-Дабі головне питання звучить не романтично: чи зможуть делегації перетворити зустріч на процес із контрольними точками, а не на серію медійних «раундів». Саме контрольні точки — показник, що довіра ще жива.
Якщо вийде домовитися хоча б про обмеження ударів по критичній інфраструктурі та про прозорі механізми перевірки, це стане маленьким, але відчутним зсувом. Якщо ні — ризик затяжної «переговорної втоми» зростатиме, а ціна її вимірюватиметься холодом і втратами.
