Інцидент в Одеському національному технологічному університеті, де професора звільнили за викладання російською мовою, став показовим маркером нової фази мовної політики в Україні. Формально — це чітке застосування закону. Фактично — сигнал про зміну стандартів академічної культури.
Йдеться не лише про мову викладання, а про ширший контекст — роль державної мови у формуванні ідентичності, безпеки та освітнього середовища. Після 2022 року мовне питання вийшло за межі культурної дискусії і стало елементом державної стратегії.
Скарга студента, що стала підставою для перевірки, демонструє зростання чутливості самих учасників освітнього процесу. Студенти дедалі частіше виступають як суб’єкти контролю за дотриманням мовного законодавства, а не лише його пасивні адресати.
За попереднім аналізом Дейком, подібні кейси почастішали саме після посилення інституційного контролю та активізації Уповноваженого із захисту державної мови. Це свідчить про перехід від декларативного до практичного етапу реалізації мовного закону.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», мовою освітнього процесу є українська. Винятки чітко регламентовані й не стосуються стандартних навчальних дисциплін у державних університетах.
Аргументи професора — технічні проблеми та використання старих білетів — виглядають слабкими в умовах цифровізації освіти. Більш показовим є інше: звичка до російськомовного академічного середовища, що формувалася десятиліттями, досі не повністю подолана.
Цей випадок піднімає складне питання балансу між академічною свободою і державними вимогами. Чи може викладач обирати мову комунікації, якщо вона суперечить законодавству? В українських реаліях відповідь дедалі чіткіша — ні.
Водночас важливо розрізняти свідоме порушення і інерцію системи. Частина викладачів старшого покоління продовжує використовувати російську мову не з політичних мотивів, а через професійну звичку та брак адаптації до нових стандартів.
Як зазначають експерти з мовної політики, ключова проблема — не лише контроль і покарання, а й відсутність системної підтримки переходу на українську мову. Йдеться про методичні матеріали, термінологію та підвищення кваліфікації викладачів.
В Одеському регіоні мовне питання традиційно має свою специфіку. Історично багатомовне середовище створювало іншу норму комунікації, де російська мова довгий час домінувала у професійних та освітніх колах.
Однак після повномасштабного вторгнення Росії мовна трансформація в Україні значно прискорилася. Українська мова стала не лише державною нормою, а й символом спротиву, що вплинуло на всі сфери — від медіа до університетів.
Звільнення професора також демонструє зміну управлінських підходів у вищій освіті. Адміністрації університетів дедалі частіше займають жорстку позицію, намагаючись уникнути репутаційних ризиків і санкцій з боку держави.
Важливо, що університет визнав порушення після внутрішньої перевірки. Це свідчить про формування нової культури відповідальності, де заклади освіти стають співучасниками реалізації мовної політики, а не лише об’єктами контролю.
У довгостроковій перспективі подібні кейси можуть мати подвійний ефект. З одного боку — пришвидшення українізації освіти. З іншого — ризик конфліктів і опору, особливо в регіонах із сильними російськомовними традиціями.
Як раніше зазначалося у матеріалі «Дейком» від 12 лютого 2025 року про мовну політику в університетах, понад 30% викладачів визнавали труднощі з повним переходом на українську в професійному спілкуванні. Це підкреслює системність проблеми.
Ключовим викликом залишається не каральна функція, а створення умов для органічного переходу. Без цього мовне законодавство ризикує сприйматися як зовнішній тиск, а не внутрішня норма академічного життя.
Випадок в Одесі — це не лише про одного професора. Це про зміну правил гри в українській освіті, де державна мова стає невід’ємною частиною професійної компетенції. І ця тенденція, ймовірно, лише посилюватиметься.
