У 2026 році аграрний сектор України виходить на траєкторію помірного зростання після кількох років шоку і перебудови. Очікуване збільшення валової продукції на 2,8% виглядає як сигнал стабілізації, але за цією цифрою стоїть складна картина — із нерівномірним відновленням, ресурсними обмеженнями та довгим горизонтом повернення до довоєнної структури виробництва.
Фактична динаміка формується не стільки новими інвестиціями, скільки адаптацією агровиробників до умов війни. Перебудова логістики, зміна структури посівів, економія на витратах і переорієнтація на більш маржинальні культури стали відповіддю на ризики. Це не стратегічний ріст, а тактичне виживання, яке поступово конвертується у статистичне зростання.
Водночас навіть за позитивної динаміки аграрна економіка залишається істотно ослабленою: обсяг виробництва все ще на понад 20% нижчий за рівень 2021 року. Це означає, що йдеться не про розвиток, а про відновлення втрат. Як показує попередній аналіз Дейком, галузь входить у фазу довгого відновлення, де темпи будуть обмежені не попитом, а доступом до ресурсів і безпековими ризиками.
Найбільш відчутне зростання очікується у рослинництві — близько 4%. Саме цей сегмент залишається опорою українського агроекспорту, особливо у виробництві зернових культур та олійних культур. Збереження експортного потенціалу, попри логістичні ризики, дозволяє аграріям підтримувати обсяги виробництва навіть за умов скорочення посівних площ.
Однак ця стабільність є відносною. Скорочення площ під озимою пшеницею, кукурудзою та зернобобовими — це не просто наслідок війни, а свідчення зміни економіки аграрного виробництва. Висока вартість мінеральних добрив, засобів захисту рослин і пального змушує фермерів переглядати структуру витрат і уникати культур із високим ризиком.
Додатковий фактор — розмінування сільськогосподарських земель, яке залишається критичною умовою для відновлення виробництва. Значна частина територій досі не залучена до обробітку, що обмежує потенціал навіть за сприятливих погодних умов. У цьому контексті аграрна політика держави та програми підтримки набувають системного значення.
Натомість тваринництво продовжує втрачати позиції. Очікуване скорочення на 2,3% відображає довготривалу тенденцію — зменшення поголів’я у господарствах населення, які традиційно забезпечували значну частку виробництва молока та яловичини. Це структурна проблема, яку неможливо швидко компенсувати промисловими господарствами.
Виробництво молока скоротиться ще на 4,3%, що підсилює дисбаланс на внутрішньому ринку продовольства. Водночас сегменти м’яса птиці та яєць демонструють обережне зростання, оскільки вони більш технологічні, швидше масштабуються і краще інтегровані у внутрішній та зовнішній ринок.
У підсумку аграрний сектор України у 2026 році забезпечить базові продовольчі потреби країни. Продовольча безпека залишається контрольованою завдяки стабілізації виробництва ключових культур. Проте окремі категорії — молоко, яловичина, вовна — і надалі відставатимуть від довоєнних показників, що свідчить про нерівномірність відновлення.
Це формує нову реальність: українське сільське господарство вже не є тим самим сектором, що до 2022 року. Воно стає більш прагматичним, ризик-орієнтованим і менш залежним від традиційних моделей виробництва. Зростання є, але воно не означає прориву — лише поступове повернення до точки, з якої доведеться починати заново.