Колишня канцлерка Німеччини Ангела Меркель, презентуючи свої мемуари «Свобода», зробила заяви, які викликали хвилю обурення в Україні та країнах Східної Європи. Вона припустила, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну могло бути відвернене, якби не пандемія COVID-19 і відмова східноєвропейських лідерів від переговорів із Володимиром Путіним у 2021 році.
Ці слова пролунали на тлі нової фази російської агресії, коли Європа переглядає власні помилки у відносинах із Кремлем. Проте Меркель не згадала про власну роль у формуванні політики, що десятиліттями підживлювала російський авторитаризм через економічні зв’язки.
Під час інтерв’ю в Угорщині Меркель заявила: «Чи напав би Путін, якби не було пандемії? Ніхто не знає. Але без зустрічей віч-на-віч не можна знаходити компроміси». Вона також звинуватила Польщу та країни Балтії у відмові підтримати її з Еммануелем Макроном ідею саміту з російським лідером у 2021 році.
«Тоді переговори не відбулися, я пішла з посади — і почалася агресія», — сказала Меркель, натякаючи, що саме відсутність діалогу стала причиною війни.
Реакція Східної Європи була миттєвою. У Києві заяви екс-канцлерки назвали «цинічними» і «неприйнятними». Один із високопосадовців України сказав журналістам: «Це хворобливо — слухати, як людина, яка роками заплющувала очі на агресію, звинувачує інших».
Прокремлівські медіа, навпаки, зраділи. Заголовки в російських таблоїдах проголосили: «Меркель визнала, хто у Європі спровокував війну». Її слова лягли у зручний для Москви наратив — що Захід нібито штовхнув Росію на війну.
Під час 16-річного канцлерства Меркель у Берліні домінувала доктрина «Wandel durch Handel» — “зміни через торгівлю”. Ідея полягала в тому, що економічна взаємозалежність з Росією забезпечить мир у Європі. Ця політика втілилась у будівництві газопроводів Nord Stream, що напряму з’єднали Німеччину з російським газом, обминаючи східноєвропейських сусідів.
Навіть після анексії Криму у 2014 році Берлін продовжував підтримувати Nord Stream 2, попри застереження Польщі, Литви й України, які вбачали у проекті інструмент геополітичного шантажу. Тепер цей проєкт став символом наївності німецької Ostpolitik.
Після початку повномасштабної війни у 2022 році навіть найвідданіші союзники Меркель визнали провал старої політики. Президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив тоді: «Ми трималися за мости, яких Росія вже не визнавала». Але Меркель і сьогодні уникає прямого визнання помилок, перекладаючи відповідальність на обставини.
Прем’єр Польщі Дональд Туск різко прокоментував її позицію: «Проблема не в тому, що Nord Stream 2 підірвали, а в тому, що його взагалі збудували». Для Центральної Європи ця фраза стала вироком старій німецькій політиці, заснованій на довірі до Кремля.
Аналітики зазначають, що Меркель, колись названа «канцлеркою вільного світу», дедалі більше втрачає контакт із політичною реальністю. За словами експерта Стефана Мейстера з Німецької ради з міжнародних відносин, її нинішні висловлювання — спроба переписати власну історію: «Вона дискредитує себе, намагаючись представити поразку як непорозуміння».
Сучасна Німеччина, під керівництвом канцлера Фрідріха Мерца, намагається відійти від попереднього курсу: активно підтримує Україну, нарощує оборонний бюджет і зменшує залежність від російських енергоносіїв. Та поки Меркель залишається моральним авторитетом для частини суспільства, національна переоцінка минулого буксує.
У східних землях ФРН, де виросла сама Меркель, співчуття до Росії все ще сильне. Партії, як-от «Альтернатива для Німеччини» чи рух Сари Вагенкнехт, використовують її риторику, щоб виправдати м’якість до Кремля. Вони стверджують, що війни можна було уникнути, якби Захід погодився на компроміс.
Навіть у Москві не всі сприйняли аргументи Меркель серйозно. Олексій Чеснаков, колишній радник Кремля, написав у соцмережах: «Уже тоді розбіжності між Росією і Заходом були занадто глибокими, щоб урятувати ситуацію зустрічами».
Книга Меркель «Свобода» покликана зміцнити її спадщину, але замість цього викрила головне — небажання взяти відповідальність за власні рішення, що підживили російський реваншизм. Її «тур виправдань» став нагадуванням, що у європейській історії між миром через діалог і поступками диктаторам завжди пролягала тонка, але фатальна межа.
