У Павлограді, де розташований один із центрів для внутрішньо переміщених осіб, сотні людей з Донеччини назвали саміт Трампа і Путіна «образою». Люди, які щойно втратили домівки, не розуміють, як світові лідери можуть обговорювати «територіальні поступки» без участі України.
Біженці вважають: будь-які угоди, які передбачають відмову від земель Донбасу чи Луганщини, є зрадою їхніх життів, адже за ці території вже заплачено тисячами смертей.
Зустріч двох президентів у США спершу виглядала як демонстрація «доброї волі», однак швидко з’ясувалося: обговорювалися сценарії, неприйнятні для Києва.
Трамп заявив у інтерв’ю Fox News, що він і Путін «погодилися» на ідею обміну територій і гарантій безпеки для України. Європейські дипломати уточнили: Кремль вимагає всю територію Донбасу, включно з районами, які досі контролює українська армія.
69-річна Валентина Шевченко, поетеса з Донеччини, сказала журналістам: «Тут — ріки крові, а вони торгуються за нашу землю». Її слова відображають загальний настрій у притулку: люди не готові віддавати свої домівки навіть в обмін на обіцянки миру.
Такі настрої пояснюють, чому будь-які розмови про компроміси без перемир’я сприймаються суспільством як зрада.
65-річна Катерина Черненко, паралізована після інсульту, була евакуйована з-під обстрілів у Добропіллі. Вона сказала: «Я ненавиджу Путіна. Це не війна — це вбивство».
Для неї та тисяч інших вимушених переселенців «територіальний компроміс» означає втрату всього: від квартир і сімейних архівів до відчуття безпеки. Вони вважають, що у Вашингтоні і Москві не розуміють справжньої ціни домовленостей.
Росія вже окупувала близько 20% території України, включаючи майже весь Донбас і Крим. Для Кремля контроль над Донбасом — це геополітичний інструмент. Для українців — це дім, історія та ідентичність.
Будь-яка розмова про передачу цих земель Москві не тільки руйнує міжнародну безпеку, а й підриває єдність Заходу.
Якщо допустити відмову України від частини території, це створить прецедент для нової агресії. Росія використає його, щоб вимагати наступні регіони — Харківщину, Запоріжжя, Миколаївщину. Саме так мислить Кремль, який керується логікою реваншизму і імперської експансії.
Тому українці наполягають: не можна повторити помилок Будапештського меморандуму, який залишив країну без реальних гарантій захисту.
У Павлограді та інших містах Дніпровщини облаштовано десятки центрів для переселенців. Там люди живуть у колишніх клубах чи школах, на ліжках з чужими речами поруч. Більшість залишили домівки поспіхом, взявши кілька сумок.
Для них кожна розмова про «поступки» виглядає як знецінення їхнього досвіду. Вони не бачать різниці між компромісом і капітуляцією.
У соцмережах і публічних виступах активісти, депутати та звичайні громадяни підкреслюють: жодна угода без участі Зеленського та українського народу не має легітимності.
Будь-який «мир» без перемир’я означає продовження обстрілів, убивств і руйнувань. Це — не компроміс, а пастка, яка дозволить Кремлю виграти час.
Біженці з Донбасу ясно формулюють меседж: «Це наша земля, і ми її не віддамо». Їхній голос важливий не лише для України, а й для всієї архітектури безпеки Європи.
Якщо Захід підтримає ідеї територіальних поступок, це стане сигналом іншим агресорам у світі: можна захоплювати землі силою. Якщо ж союзники підтримають Київ без компромісів, це буде перемогою не тільки для України, а й для міжнародної безпеки.
