.jpg)
Одного літнього вечора, коли сонце сідало за Дніпром, величезною водною артерією, що розтинає Україну, Анатолій Волков прогулювався річковим пляжем, опустивши голову донизу.
Український археолог, пан Волков виглядав так, ніби просто прогулювався. Але насправді він досліджував здебільшого висохлу землю колишнього водосховища, яка відкрила скарбницю артефактів після катастрофічного вибуху на Каховській греблі, коли 4,8 трильйона галонів води ринули вниз за течією, спорожнивши водосховище і зішкрібши пісок і мул, які століттями вкривали об'єкти.
"Поглянь на це", - сказав він.
Він нахилився і підняв предмет довжиною близько двох дюймів. Він провів пальцями по борозенках.
"Гончарний черепок", - сказав він. "Бронзовий вік. Три тисячі років. Щонайменше."
Анатолій Волков, український археолог, шукає артефакти Фінбар О’Райлі
Предмети, вилучені з водойми Фінбар О’Райлі
Ще до війни українські археологи працювали не покладаючи рук у великій країні, багатій на археологічні пам'ятки, але не маючи достатньої кількості експертів для їхнього вивчення. Але коли в лютому 2022 року спалахнув конфлікт, це значно ускладнило їхню повільну та методичну роботу.
Російські війська увірвалися до історичних музеїв і розграбували безцінні старожитності. Солдати та їхня бойова техніка в'їжджали в археологічні розкопки, в тому числі в стародавні могильники. Деякі об'єкти були втягнуті у фронтові бої. Так само, як і багато українських археологів, які, як і інші професіонали, записалися в армію, щоб боротися за свою країну. Деякі з них загинули.
У цій похмурій картині безліч артефактів, що засмічують територію водосховища, є невеликою, але бажаною винагородою. Дамба була підірвана в червні, найімовірніше, російськими військами, які намагалися затопити українські війська і відрізати одну з єдиних переправ, що залишилися на Дніпрі. Руйнування спричинило жахливу повінь і осушило водосховище, яке було одним з найбільших озер у Європі.
За кілька тижнів, що минули з того часу, українські археологи та мисливці за сміттям знайшли багато різних речей: уламки кам'яних сокир, яким щонайменше 1 000 років; каски нацистської епохи; старий міст; козацькі гарматні ядра 17-го століття; крем'яний камінь часів російсько-турецьких війн 18-го століття (багато речей, пов'язаних з війною, насправді).
"Нічого подібного ніколи не було, - сказав Євген Синиця, голова Української спілки археологів. "Це божевілля".
Це також має глибокий сенс.
Війна в Україні - це, по суті, битва за українську ідентичність. Володимир Путін, лідер Росії, постійно принижує українську незалежність і має такий самий тьмяний погляд на Україну, як і радянські вожді, такі як Сталін і царі до нього. В їхніх очах ця країна - не більше ніж російський придаток, позбавлений власної культури, мови та історії.
Саме тут і з'являються українські археологи.
"Ми знаходимо шматочки стародавньої культури, нашої стародавньої культури, - каже В'ячеслав Саричев, вчений секретар Національного заповідника "Хортиця" на північній ділянці водосховища. "Шматочок за шматочком ми віддаляємося від Росії".
"Для нас це надзвичайно важливо", - додав він.
Предмети миють, сортують, досліджують і каталогізують. Сотні з них розкидані на столі пана Волкова та на підвіконні за його спиною в заповіднику "Хортиця", де він працює. Він лише один із членів зростаючої команди археологів, яка постійно збільшується.
Як для професії, що вимірює речі століттями, археологи відчувають незвичний тиск, змушуючи працювати швидко. По-перше, є "підземні археологи", як їх називають справжні археологи, пристосуванці, які з'явилися в останні тижні, щоб пробратися на дно озера в пошуках предметів для підпільної торгівлі старожитностями.
Поліція вже затримала кількох чоловіків, які розгулювали забороненою зоною з металошукачами та великими навушниками.
Пан Волков із зібраними ним речами Фінбар О’Райлі
Але є ще більша загроза того, що вся ця потенційна історія знову зникне. Українські чиновники заявили, що коли війна закінчиться, вони відбудують дамбу, яка наповнить озеро, що знову поховає всі потенційні знахідки.
Ця територія була занурена під воду в 1956 році, коли гребля була завершена як частина великої гідроелектростанції. Радянські археологи обстежили її, хоча, за словами пана Синиці, "тоді ніхто не звертав уваги на українську ідентичність".
"Так багато було втрачено", - додав він.
Хортиця - це колиска української історії. Острів посеред Дніпра був заселений людьми протягом тисячоліть. Тут водилося багато оленів і кроликів, густо росли чагарники - ідеальний привал для перших мандрівників, які спускалися вниз по Дніпру до Чорного моря.
Зовсім недавно, скажімо, 500 років тому, вона стала фортецею для запорізьких козаків, військової спільноти зі східноєвропейських степів, яка відіграла визначну роль у розбудові української держави.
Багато з найцікавіших знахідок після катастрофи дамби були знайдені біля скелястих берегів острова. Кілька тижнів тому українські археологи були в захваті від розкопок 6-ти метрового дубового човна, наполовину зануреного в пісок і поцяткованого загадковими символами. Йому було щонайменше п'ять століть.
Те, що пан Волков відкопує під час своїх вечірніх вилазок, зазвичай скромніше: скажімо, уламки старовинних горщиків або криві козацькі цвяхи. Хоч би якими фрагментарними чи іржавими вони були, всі вони цікаві. Такі археологи, як він, глибоко замислюються над плином часу і над тим, що відбувається з речами, коли їх омивають століття.
"Ми називаємо це археологічною розвідкою", - сказав пан Волков.
Він говорив, коли йшов, опустивши голову, в пошуках нових скарбів.
Вже майже стемніло, і небо набуло насиченого темно-синього кольору, такого, яким було водосховище до того, як воно висохло і перетворилося на кілометри потрісканої глини.
Сміття засмічує дно водойми. Поліція затримала кількох озброєних металошукачами підпільних археологів, які шукали предмети для продажу на ринку старожитностей Фінбар О’Райлі
