Повернення військовослужбовців після самовільного залишення частини дедалі більше стає не лише дисциплінарним питанням, а й елементом кадрової політики армії. На тлі затяжної війни та постійної потреби у доукомплектуванні бойових підрозділів держава намагається одночасно втримати керованість системи й не закривати двері для тих, хто готовий повернутися на службу.
Останні роз’яснення територіальних центрів комплектування фактично підтвердили: військовий після СЗЧ може потрапити до тієї частини, де хоче служити. Але між бажанням, рекомендаційним листом і реальним переведенням існує складний механізм внутрішнього розподілу особового складу, який дедалі жорсткіше підпорядковується потребам фронту.
За попереднім аналізом «Дейком», у 2025–2026 роках система кадрового розподілу в ЗСУ поступово змістилася від індивідуальних домовленостей до централізованого принципу пріоритетного комплектування. Це означає, що особисті домовленості або так звані «відношення» від підрозділів уже не гарантують переведення туди, куди прагне сам військовослужбовець.
Чернівецький обласний ТЦК та СП пояснив, що рекомендаційні листи від бойових бригад і далі приймаються та враховуються під час розподілу військових, які повертаються після СЗЧ. Йдеться про офіційні звернення від командування конкретної частини, яке підтверджує готовність прийняти людину на службу.
Формально алгоритм виглядає відносно просто. Після повернення військовослужбовець проходить процедуру поновлення, далі його направляють до батальйону резерву, де визначається подальше місце служби. Саме на цьому етапі рекомендаційний лист може стати аргументом на користь конкретного призначення.
Однак ключове слово тут — «може». Остаточне рішення ухвалюють командири резервних батальйонів та органи комплектування, які орієнтуються не лише на побажання військового, а насамперед на поточний дефіцит особового складу у бойових підрозділах.
Фактично система працює за принципом оперативного закриття найкритичніших вакансій. У пріоритеті залишаються штурмові підрозділи, піхота та частини, що безпосередньо виконують бойові завдання на найскладніших ділянках фронту. Саме туди найчастіше спрямовують військових після СЗЧ, навіть якщо вони мають «відношення» від інших частин.
У ТЦК прямо визнають: рекомендаційні листи від частин забезпечення можуть не враховуватися. Причина полягає у загальній логіці комплектування армії. В умовах великої війни система розподілу особового складу дедалі менше орієнтується на комфорт чи індивідуальні побажання і дедалі більше — на оперативні потреби Генерального штабу.
Це створює важливу зміну у сприйнятті самого механізму повернення після СЗЧ. Якщо раніше серед військових існувало переконання, що достатньо знайти «свою» частину й отримати від неї лист-підтвердження, то тепер цього недостатньо. «Відношення» стало лише одним із факторів, а не вирішальним документом.
Водночас сама можливість повернення без автоматичного закриття шляху до подальшої служби демонструє іншу тенденцію: армія зацікавлена у поверненні підготовлених військових. Навіть після дисциплінарних порушень система не відмовляється від кадрового ресурсу, особливо коли йдеться про людей із бойовим досвідом.
Для багатьох військовослужбовців це також питання психологічної довіри. Людина, яка готова повернутися після СЗЧ, часто намагається знайти підрозділ із кращим командуванням, зрозумілішими умовами служби або адекватнішою внутрішньою комунікацією. Саме тому боротьба за можливість самостійно обрати частину останніми місяцями стала помітною тенденцією всередині армійського середовища.
Проте нинішня модель комплектування показує: інтереси окремого військового дедалі частіше поступаються логіці фронту. І поки триває війна на виснаження, саме потреби бойових бригад визначатимуть, куди врешті потрапить людина після повернення до строю.
