У 2025 році Україна пережила найвищі цивільні жертви від 2022-го: загинули щонайменше 2 514 людей, ще 12 142 були поранені. Такі дані навела Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у щомісячному огляді шкоди цивільним.
ООН підрахувала, що це на 31% більше потерпілих, ніж у 2024-му. Переважна більшість підтверджених втрат сталася на підконтрольній уряду території внаслідок атак російських сил — цифри, які українська влада зазвичай визнає репрезентативними.
Зростання не пояснюється одним чинником: поєдналися інтенсивні бої вздовж лінії зіткнення, розширене застосування далекобійної зброї та помітний стрибок ударів дронами-камікадзе ближньої дії. У підсумку “зона небезпеки” стала ширшою й менш передбачуваною.
За попереднім аналізом Дейком, цей перелом означає зміну моделі ризику: якщо 2022-й асоціювався з великими наступами й облогою міст, то 2025-й — з “повсякденним терором точності”, коли один дрон чи ракета руйнує мікросвіт кварталу без попередження.
Майже дві третини всіх підтверджених втрат у 2025-му припали на прифронтові території. Особливо вразливими виявилися літні люди: вони частіше залишалися у селах, де медична допомога й евакуація ускладнені, а обстріли України стають фоном буденності.
Найгостріше, за оцінкою місії, вдарило розширення застосування короткодальніх дронів. Голова HRMMU Даніель Белл заявила, що саме вони роблять багато районів поблизу фронту “фактично непридатними для життя”, витискаючи людей з домівок.
Це і є механіка вимушеного переміщення: не один удар, а серія дрібних і частих атак, що знищує відчуття контролю. Коли на вулиці небезпечно вийти по воду чи ліки, прифронтові громади втрачають здатність відтворювати нормальність.
ООН також пов’язує ріст втрат у містах із посиленням далекобійних атак, які відчутно зросли з червня 2025 року. Це зміщує війну з “краю мапи” у повсякденний простір мегаполісів, де щільність населення множить наслідки будь-якого влучання.
Окремий шар — удари по енергетичній інфраструктурі. HRMMU підкреслює: коли атакують національну енергосистему, наслідки війни відчувають цивільні далеко за межами фронту — через холод, зупинку сервісів, перебої в лікарнях і транспорті.
Цей зв’язок “ракета — трансформатор — лікарня” перетворює захист цивільних на проблему не лише укриттів, а й резервного живлення, аварійних бригад, логістики запчастин. Фактично формується нова гуманітарна математика: кіловати = безпека.
Паралельно зростає руйнація базових послуг: вода, тепло, зв’язок, доступ до аптек. Місія ООН прямо говорить, що наступальні зусилля РФ у 2025-му спричиняли загибель і поранення цивільних, нищили життєво важливу інфраструктуру та запускали нові хвилі переміщення.
Для держави це означає подвійний тиск: треба одночасно тримати фронт і “тилову” архітектуру виживання міст. Кожен масований ракетний удар — це не тільки уламки, а й перерозподіл бюджету на ремонти, що з’їдає ресурси розвитку.
У правовій площині картина не менш тривожна. Масові ураження цивільних об’єктів і повторювані атаки на критичну інфраструктуру піднімають питання порушення міжнародного права та можливих воєнних злочинів — саме тому моніторинг ООН стає базою для майбутньої відповідальності.
Водночас звіт нагадує: РФ заперечує навмисне ураження цивільних і заявляє, що атаки на інфраструктуру “виправдані” війною. Але для цивільних різниця між “намірами” і “наслідками” стирається тоді, коли у квартирі немає світла, води й тепла.
Місія також зазначає, що Україна здійснює удари по об’єктах у РФ та на окупованих територіях, але значно меншого масштабу. Російська влада заявила про 253 загиблих цивільних і 1 872 поранених у 2025-му від українських атак, однак ООН не змогла ці цифри перевірити через брак доступу.
Це важлива деталь для публічної дискусії: перевірюваність даних стає частиною війни. Там, де немає доступу й верифікації, з’являється простір для маніпуляцій, а права людини ризикують стати інструментом пропаганди.
Тенденція 2025 року — “сегментація страху”. Раніше люди у віддалених від фронту містах могли вважати, що загроза епізодична; тепер далекобійна зброя робить ризик регулярним. Це змінює поведінку: плани, роботу, навчання дітей, інвестиції.
Не менш суттєво зростає роль дронів ближньої дії як “зброї дрібного виснаження”. Один такий удар може не потрапити у світові зведення, але він системно “вимітає” населення з сірих зон, пришвидшуючи спорожніння сіл та деградацію місцевих сервісів.
Для гуманітарної політики висновок простий: допомога має бути мобільнішою. Пункти обігріву, евакуаційні маршрути, психологічна підтримка та ремонтні бригади повинні працювати як мережа, здатна швидко переміщатися слідом за зміною інтенсивності ударів.
На рівні державної стратегії з’являється вимога “технічної стійкості”: резервні схеми енергоживлення лікарень, модульні котельні, захист підстанцій, запас трансформаторів. Якщо цього немає, гуманітарна криза множиться, навіть коли фронт географічно далеко.
Що може зменшити втрати у 2026-му? Поєднання ППО, інженерного захисту критичних вузлів і кращої системи оповіщення про дрони; але також — підтримка евакуації літніх людей з “непридатних” зон і сервісів для тих, хто лишається.
Звіт HRMMU фактично фіксує новий етап війни: цивільний простір стає полем бою не випадково, а через технології та тактику. І якщо 2025-й став найсмертоноснішим від 2022-го, то головне завдання на 2026-й — не звикнути до цифр, а розірвати ланцюг “удар — знеструмлення — вразливість”.
