Данія, невелика північна держава без потужної армії чи військової промисловості, сьогодні є одним із головних рушіїв допомоги Україні. Вона стала найбільшим донором у перерахунку на ВВП і сьомою за обсягом підтримки загалом. Її підхід до оборонного фінансування та післявоєнної відбудови вже називають «данською моделлю».
На відміну від багатьох партнерів, Копенгаген не обмежився політичними заявами. Прем’єрка Метте Фредеріксен із перших місяців вторгнення вибудувала стратегію, що поєднує військову, гуманітарну та інституційну підтримку України. Для Данії війна — це не віддалений конфлікт, а виклик європейській системі безпеки.
Завдяки стабільній економіці й низькому держборгу, менше ніж 30% ВВП, країна має фінансовий простір для рішучих дій. І головне — Данія не має власної великої оборонної індустрії, тому може спрямовувати кошти на реальні потреби ЗСУ, купуючи зброю безпосередньо в українських виробників.
Ця логіка породила так звану «данську модель»: закупівлю українських озброєнь на українській території з подальшою передачею на фронт. Таким чином Данія не лише допомагає Україні, а й стимулює її військову економіку, створюючи ефективну систему самозабезпечення.
Показовим є проєкт із відбудови Миколаєва. Попри постійні обстріли, Копенгаген узяв на себе повну відповідальність за реконструкцію міста, інвестувавши понад €213 мільйонів і заклавши ще €225 мільйонів на наступні три роки. Це стало унікальним кейсом «міста-партнера».
За словами історика Расмуса Мольґаарда Маріагера, мотивація Данії — у пам’яті про власну уразливість. Країна, яка колись втрачала території й була окупована під час Другої світової війни, добре розуміє ціну незалежності. Її досвід формує глибоке емпатійне ставлення до України.
Копенгаген також демонструє раціональний підхід до оборонної ефективності. Замість купувати дороге імпортне озброєння, Данія інвестує у виробництво українських «Богдан» — самохідних гармат, які можна виготовити за три місяці. За ті ж кошти, що коштує одна французька «Цезар», Україна може отримати майже дві такі системи.
Цей прагматизм став дороговказом для Європи. У той час як деякі столиці вагаються, Данія просуває використання заморожених російських активів для фінансування оборони України. Прем’єрка Фредеріксен відкрито заявляє: «Європа вже у гібридній війні, тому мусить перестати вагатися».
Риторика Фредеріксен проста й переконлива: вторгнення РФ — це не лише напад на Україну, а виклик Заходу як цілому. У добу дронів і ракет відстані не рятують, тому питання безпеки — спільне. Саме ця логіка робить Данію моральним і стратегічним лідером серед союзників.
Країна вже неодноразово приймала ключові європейські зустрічі, присвячені зміцненню оборони. Її підхід відрізняється від деклараційних формул: конкретні бюджети, швидке ухвалення рішень, чіткий розподіл відповідальності. Європейські партнери дедалі частіше наслідують цей приклад.
Данська модель працює також на політичному рівні: вона не зіштовхує внутрішні інтереси, бо не створює «військово-промислового лобі». Кожне рішення розглядається крізь призму користі для України й довгострокової стабільності Європи. Це дає Копенгагену репутацію чесного посередника.
Модель Миколаєва показала, як можна інтегрувати післявоєнну відбудову в оборонну стратегію. Відновлення шкіл, лікарень і портової інфраструктури супроводжується інвестиціями у місцеве виробництво та енергетичну незалежність. Це не просто допомога, а будівництво стійкості.
Данія також стала двигуном коаліції північних країн, які виступають за системну допомогу Україні. Вона координує постачання винищувачів F-16, спільно з Нідерландами, і бере участь у програмах підготовки українських пілотів. Це підкріплює політичну вагу Фредеріксен у ЄС і НАТО.
Ефективність данського підходу полягає у відсутності зайвої риторики. Копенгаген не прагне медійного ефекту, але стабільно виконує обіцянки. Саме ця надійність робить його одним із найавторитетніших партнерів Києва, поруч зі США, Польщею та Великою Британією.
Експерти вважають, що «данська модель» може стати прототипом європейського фонду оборони. Її принципи — прозорість, швидкість, локальне виробництво, довіра. Якщо їх масштабувати, ЄС отримає стійку систему підтримки не лише України, а й власної обороноздатності.
Парадоксально, але саме маленька Данія продемонструвала, як велика політика може бути чесною і раціональною. У світі, де багато хто лише говорить про підтримку, Копенгаген діє — спокійно, системно і без надмірної пафосності. І це головний секрет його успіху.
Для Європи сьогодні питання не «чи допомагати», а «як робити це ефективно». Данський досвід показує, що справжнє лідерство не потребує гучних промов — достатньо конкретних дій, політичної волі й поваги до принципів, які Україна зараз захищає на полі бою.
