У непримітній квартирі в центрі Кракова є дві спальні, кухня і простір, адресу якого не афішують без потреби. За чотири роки тут знайшли тимчасовий захист понад сто жінок і дітей, які тікали не лише від російської війни, а й від домашнього насильства, експлуатації та небезпеки вже після евакуації.
Притулок належить фонду Martynka, створеному українкою Настею Подорожньою навесні 2022 року. Тоді польські вокзали були переповнені волонтерами, які зустрічали людей з України, але разом із величезною хвилею солідарності виник і ризик: самотні жінки з дітьми легко могли потрапити до торговців людьми чи кривдників.
Martynka починалася як лінія допомоги, а згодом перетворилася на невелику систему екстреної підтримки. Тут допомагають знайти безпечне житло, лікаря чи психолога, отримати юридичну консультацію, влаштуватися на роботу й вирватися із ситуації, де людина залежить від того, хто контролює її гроші або документи.
Тепер сама організація опинилася у кризі. Улітку фонд попереджав, що без термінового фінансування може втратити можливість утримувати гарячу лінію та притулок. За минулий рік команда отримала близько 1800 звернень, а поряд із повідомленнями про насильство дедалі частіше з’являються прохання допомогти з їжею та житлом.
За аналізом «Дейком» відкритих даних, історія Martynka показує ширшу зміну становища українських біженців у Польщі. Надзвичайна гуманітарна мобілізація 2022 року поступово поступається моделі, де держава скорочує спеціальну допомогу, донори переходять до інших криз, а частина суспільства втомлюється від теми війни.
Це відбувається не тому, що українська присутність у Польщі стала незначною. На кінець червня 2026 року тимчасовим захистом у країні користувалися понад 961 тисяча людей, які залишили Україну через війну. Польща залишається другим після Німеччини найбільшим місцем їхнього перебування в Європейському Союзі.
До них додаються українці, які жили й працювали в Польщі ще до повномасштабного вторгнення. Тому йдеться вже не про короткочасний гуманітарний епізод, а про одну з найбільших міграційних трансформацій у сучасній польській історії, наслідки якої відчувають школи, роботодавці, лікарні та місцеві громади.
При цьому економічна картина сильно відрізняється від образу біженця, що живе винятково за рахунок допомоги. Дослідження Deloitte, проведене для Агентства ООН у справах біженців, оцінює внесок українських біженців у 2,7% польського ВВП у 2024 році завдяки їхній праці та впливу на продуктивність економіки.
Серед українських біженців працездатного віку зайняті близько 69% — лише трохи менше, ніж серед громадян Польщі. Це один із найвищих показників інтеграції українців у Європі й наслідок політики, яка з самого початку дозволила людям швидко виходити на ринок праці, а не роками залишатися в закритій системі допомоги.
Саме цей результат став одним з аргументів польської влади на користь поступового згортання надзвичайного режиму підтримки. У березні 2026 року набули чинності правила, які переводять українців до більш звичайної системи соціального захисту та поступово завершують частину спеціальних механізмів, створених одразу після вторгнення.
Право на тимчасовий захист для людей зі статусом UKR зберігається до 4 березня 2027 року, але доступ до низки виплат став жорсткішим. Зокрема, допомога 800+ для багатьох іноземців тепер пов’язана з працевлаштуванням або іншою підтвердженою професійною активністю на території Польщі.
З липня подібний принцип поширився і на програму «Добрий старт», яка допомагає сім’ям покривати витрати перед початком навчального року. Уряд пояснює зміни прагненням уніфікувати правила та заохочувати інтеграцію через роботу, наголошуючи, що найбільш уразливі категорії не залишаються без державної підтримки.
Однак омбудсмен і громадські організації попереджають про іншу сторону переходу. Система найкраще працює для людини, яка здорова, має роботу, володіє польською мовою та здатна самостійно орієнтуватися в установах. Самотня мати, людина з інвалідністю або літній біженець можуть опинитися у зовсім іншій ситуації.
Це саме ті люди, які дедалі частіше доходять до невеликих організацій на кшталт Martynka. Формально вони можуть мати право на соціальну допомогу, але реальний доступ означає заяви, документи, розмови з установами, пошук житла та роботу з психологічною травмою. Для людини після насильства кожен із цих етапів може стати бар’єром.
Одночасно слабшає міжнародне фінансування. Польський план допомоги біженцям на 2025–2026 роки передбачав сотні мільйонів доларів підтримки для десятків організацій, але загальний потік донорських коштів зменшується. На глобальному рівні гуманітарні фонди тепер розподіляються між дедалі більшою кількістю криз.
Для маленьких фондів це означає особливо нестабільне майбутнє. Великі структури можуть скорочувати програми, об’єднувати офіси або переносити витрати. Притулок на кілька кімнат не має такого запасу міцності: втрата одного гранту може означати відсутність грошей на оренду, психолога чи людину, яка відповідає на нічний виклик.
Фінансова криза збігається з іншою зміною — зростанням антиукраїнської агресії. За даними польської поліції, до середини липня українські громадяни стали потерпілими у 180 злочинах, які могли мати мотив упередженості. За весь 2025 рік таких випадків було 275, а у 2024-му — 267.
Ці цифри не означають, що польське суспільство загалом стало ворожим до українців. Більшість із майже мільйона біженців живе, працює і виховує дітей без щоденних нападів. Але швидкість зростання зареєстрованих інцидентів показує, що агресивна меншість стала помітнішою і впевненішою у публічному просторі.
У липні парламентська комісія у справах національних та етнічних меншин окремо заявила про зростання ворожості, дискримінації та насильства проти українців. Особливе занепокоєння депутати висловили через випадки нападів і залякування жінок та дітей — саме тих груп, для яких існують кризові центри.
Після резонансного нападу на українця та його партнерку у Вроцлаві прем’єр Дональд Туск заявив, що держава повинна «оголосити війну насильству й ненависті». Він водночас звинуватив частину політиків у створенні атмосфери, за якої агресивна риторика дедалі легше переходить з інтернету на вулицю.
Політичне загострення стало особливо помітним під час президентської кампанії 2025 року. Тема українських пільг перестала бути винятково тезою радикальних правих. Кандидати з різних таборів почали сперечатися про те, які соціальні виплати повинні отримувати українці й чи мають громадяни Польщі користуватися формальним пріоритетом.
Переможець виборів Кароль Навроцький зробив обмеження частини допомоги одним зі своїх політичних акцентів. Його опоненти також пропонували прив’язувати деякі виплати для українців до роботи. У підсумку тема, яка раніше була на периферії політики, стала частиною центральної дискусії про справедливість і бюджет.
До економічної суперечки додалася історична. Польсько-українські відносини знову загострилися навколо пам’яті про Волинську трагедію та Українську повстанську армію. У червні Навроцький позбавив Зеленського ордена Білого Орла після суперечки через назву українського військового підрозділу, пов’язану з УПА.
Для польської сторони питання ексгумацій, імен загиблих та офіційного ставлення до злочинів українських націоналістів залишається надзвичайно чутливим. Туск водночас закликав не дозволяти історичній пам’яті ставати інструментом сучасної ненависті та відокремлювати відповідальність за минулі злочини від ставлення до людей сьогодні.
Саме це розділення стає складнішим у соціальних мережах. Заклики Martynka про фінансову допомогу, за словами її команди, дедалі частіше супроводжуються образами через українське походження організації. Тема захисту жінок від насильства в таких дискусіях легко підміняється суперечкою про те, чи «заслуговують» українці на допомогу.
Парадокс полягає в тому, що потреба у спеціалізованій допомозі не зменшується синхронно з масштабом державних програм. Людина може інтегруватися в економіку, сплачувати податки та водночас стати жертвою домашнього насильства. Працевлаштування саме по собі не замінює безпечного притулку, адвоката чи кризового психолога.
Для українських жінок ця вразливість посилюється структурою самого переміщення. Серед біженців непропорційно багато матерів із дітьми, оскільки значна частина українських чоловіків призовного віку не може вільно виїжджати з країни. У кризовій ситуації така сім’я часто не має поруч родичів, які могли б терміново допомогти.
Торгівля людьми, сексуальна експлуатація та домашнє насильство особливо небезпечні саме там, де допомога залежить від приватної особи. Жінка, яка не може орендувати квартиру самостійно, інколи змушена залишатися з кривдником лише тому, що альтернатива — нічліг на вокзалі разом із дитиною.
Тому скорочення спеціальної гуманітарної інфраструктури має наслідки і для самої Польщі. Якщо кризовий фонд перестає оплачувати кілька безпечних ліжок, потреба не зникає. Вона переходить до муніципальних служб, лікарень, поліції, системи допомоги бездомним або залишається невидимою до наступного епізоду насильства.
У цьому сенсі історія Martynka — не просто історія благодійної організації, яка не знайшла чергового гранту. Вона показує складний момент переходу від надзвичайної солідарності до довготривалої інтеграції, коли суспільство хоче повернутися до нормальності, хоча війна, що створила проблему, так і не завершилася.
Польща має підстави переглядати систему, створену для перших місяців масового напливу. Майже мільйон людей не може десятиліттями існувати у паралельному режимі виняткових правил. Але перехід до звичайної соціальної політики працює лише тоді, коли вона здатна підхопити тих, кого гуманітарна система перестає фінансувати.
Саме тут проходить головний тест польської моделі інтеграції. Її успіх уже видно на ринку праці та в економічних показниках. Наступний етап значно складніший: не допустити, щоб після інтеграції більшості найуразливіша меншість стала непомітною саме в момент, коли суспільна терпимість і донорські гроші одночасно скорочуються.
Для Martynka це питання вимірюється не відсотками ВВП і не результатами виборів. Воно вимірюється наступним дзвінком жінки, яка не може повернутися додому, і відповіддю на просте запитання: чи залишиться в Кракові місце, де їй скажуть, що сьогодні вночі вона та її дитина можуть бути в безпеці.
