Після саміту в Алясці стало зрозуміло: Володимир Путін вимагає, щоб Україна залишила Донбас. У відповідь він обіцяє «заморозити» війну на інших ділянках фронту. Донбас, де тривають найкривавіші бої з 2014 року, Кремль вважає «коренем конфлікту».
З 2014 року Росія намагається підпорядкувати регіон через сепаратистів, а з 2022 року — прямим вторгненням. Нині Москва контролює 87% Донбасу. Решта 2600 квадратних миль лишається під контролем України, але щодня піддається штурмам. Без перемир’я битва може тривати ще рік, забравши десятки тисяч життів.
За даними європейських дипломатів, Путін хоче повного відходу українських військ із Донбасу. Натомість він пропонує письмову гарантію більше не нападати. Проте такі обіцянки Росія вже порушувала. Дональд Трамп після зустрічі із Путіним закликав Володимира Зеленського погодитися на «угоду».
Зеленський заявив: жодних поступок територіями бути не може. «Ми не залишимо Донбас», — підкреслив він. На контрольованій частині регіону досі мешкає понад 200 тисяч цивільних, які стали символом української стійкості. Для Києва здача територій означає втрату суверенітету й внутрішню кризу.
Кремль виправдовує свої вимоги «історичною єдністю» російськомовних. Донбас змінював етнічний баланс ще за часів Сталіна через індустріалізацію та переселення російських робітників. У 2010 році більшість регіону голосувала за проросійського Януковича, але вже у 2019-му підтримала Зеленського. Це доводить: регіон ідентифікує себе з Україною.
Багато аналітиків сумніваються. Хоча Кремль натякає, що Донбас — «остаточна ціль», ультранаціоналісти й частина військових вимагають рухатися далі — у Херсон, Запоріжжя й навіть Київ. Питання в ресурсах: російська економіка занепадає, війна виснажує бюджет, і суспільство може не витримати довгого протистояння.
Американський президент публічно підтримав підхід Путіна: замість перемир’я — «великий договір» із територіальними поступками. Це викликало шок у ЄС, який роками підкреслював непорушність міжнародних кордонів. Проте Трамп намагається позиціонувати себе миротворцем, навіть якщо ціна — втрати України.
Лідери Європи не мають власної стратегії. Вони намагаються тримати Трампа в межах «червоних ліній», але водночас не здатні запропонувати Києву реальну альтернативу. Брюссель говорить про гарантії безпеки, але їхня дієвість без США сумнівна.
На фронті російські війська просуваються повільно й із величезними втратами. Україна утримує укріплені міста Слов’янськ і Краматорськ. Проте Кремль кидає у бій нові сили. Українська армія страждає від нестачі ресурсів, але бойовий дух лишається високим.
Для Кремля контроль над Донбасом — спосіб показати росіянам «перемогу». Для України — питання національного виживання. Будь-яка поступка стане сигналом, що агресія окупається. Саме тому доля Донбасу визначатиме не лише хід війни, а й баланс сил у Європі на десятиліття.
Мирний план Путіна з опорою на Донбас — це пастка. Трамп, підтримавши його, відкрив небезпечний прецедент. Україна стоїть перед вибором: боротися далі чи ризикувати втратити державність через «заморожений конфлікт». Європа має вирішити, чи готова реально гарантувати українську безпеку, чи знову стане спостерігачем.
