Російський нафтовий експорт на початку березня сповільнився не стільки через санкції, скільки через фізичні обмеження: удари українських дронів по чорноморській інфраструктурі, шторми та важкі льодові умови в Балтійському морі. Саме тому навіть після тимчасового пом’якшення американських обмежень Москва не отримала швидкого й відчутного приросту поставок.
5 березня Мінфін США через OFAC запровадив тимчасовий дозвіл на окремі операції з російською нафтою, яка вже перебувала в морі. Дія цього винятку обмежена в часі — до 11 квітня 2026 року — і подається Вашингтоном як короткостроковий інструмент для стабілізації енергетичного ринку на тлі війни з Іраном та стрибка цін на нафту.
Але сама логіка ринку зараз інша: навіть якщо юридично частину російських барелів знову можна продати, їх ще потрібно фізично вивезти, перевалити, застрахувати й доставити покупцеві. Саме тут Росія стикається з новими труднощами. За даними, на які посилаються міжнародні публікації, загальний експорт нафти з Росії у період з 1 по 12 березня знизився приблизно на 14 відсотків порівняно з аналогічним відрізком попереднього місяця — до близько 3,6 мільйона барелів на добу.
Найпомітніший тиск фіксується на Чорному морі. Порт Новоросійськ, один із ключових вузлів російського нафтового експорту, працював із суттєвим відставанням від графіка після штормів та атак безпілотників. За повідомленнями Reuters, після удару по терміналу Шесхаріс на початку березня перевалку тимчасово зупиняли, а навіть після відновлення 6 березня темпи навантаження залишалися низькими через постійну загрозу нових ударів і необхідність відводити танкери від причалів.
Балтійський напрямок також не дав Росії простору для маневру. Льодова обстановка й несприятлива погода сповільнювали судноплавство, а це означає, що навіть за наявності попиту й формально послаблених обмежень частина експорту все одно впирається в сезонні та технічні бар’єри. У підсумку санкційне “послаблення” США виявилося значно менш ефективним, ніж могло здаватися на папері.
Окремо важливо, що не всі російські маршрути взагалі доступні. Постачання через нафтопровід “Дружба” через територію України до Угорщини та Словаччини залишаються зупиненими після атаки на інфраструктуру наприкінці січня, про яку повідомляв Київ. Це ще більше підсилює залежність Москви від морських каналів, які якраз і виявилися найбільш вразливими до дронів, погоди та страхової нервозності ринку.
При цьому не весь експорт просів однаково. Поставки з російського Далекого Сходу, за оприлюдненими оцінками, навпаки зросли приблизно на чверть — до близько 770 тисяч барелів на добу. Це показує, що Росія намагається перерозподіляти потоки туди, де логістика наразі стабільніша. Але така компенсація поки не перекриває проблем на західних маршрутах, які традиційно мають значно більшу вагу для загального експорту.
Для США вся ця ситуація виглядає суперечливо. З одного боку, адміністрація Трампа прагне не допустити нового енергетичного шоку на тлі конфлікту з Іраном і тому тимчасово відкриває вікно для частини російської нафти. З іншого боку, навіть пом’якшення санкцій не гарантує швидкого ефекту, бо ринок упирається в реальні вузькі місця: пошкоджені термінали, морські ризики та нестабільне судноплавство. Саме тому аналітики все частіше говорять, що самою регуляторною поступкою Росії зараз не допомогти так сильно, як того хотів би Вашингтон.
У ширшому сенсі це ще один показовий епізод сучасної війни на виснаження. Українські удари по російській енергетичній інфраструктурі не обов’язково зупиняють експорт повністю, але вони роблять його дорожчим, повільнішим і нервовішим. А коли до цього додаються погода та льодова обстановка, навіть короткостроковий політичний подарунок від США не перетворюється для Кремля на миттєву економічну перемогу.
