У Мюнхені, де зазвичай говорять різко, президент Фінляндії Александр Стубб звучить майже «антикризово»: менше емоцій, більше холодного розрахунку. Він визнає: трансатлантичні відносини змінилися, але паніка лише грає на руку супротивнику.
Європейську нервозність підживили заяви Дональда Трампа в Давосі про Гренландію та загальний тон «Америка передусім». Навіть із застереженням «без сили» такі сигнали б’ють по довірі союзників і по відчуттю спільних правил.
Прем’єр Канади Марк Карні назвав ситуацію «розривом», а не «перехідом», описуючи злам старого порядку. Стубб заперечує: реформа не дорівнює руйнуванню, «не варто виливати дитину разом із водою», як він сформулював у розмовах на полях MSC.
За оцінкою газети «Дейком», у позиції Гельсінкі є тверезий інтерес: Фінляндія живе поруч із Росією й не може дозволити собі стратегічну істерику. Її ставка — посилити безпеку Європи, не провокуючи самоздійснюваний сценарій віддалення США.
Фінляндія — член НАТО з квітня 2023 року, і цей статус для неї не символіка, а страховка. Вступ став наслідком війни РФ проти України, а тепер Гельсінкі намагається знайти баланс між власною стійкістю та колективною обороною Альянсу.
Пан Стабб відвідав президента Трампа в Білому домі в жовтні — Кенні Голстон
На цьому тлі загострилася публічна суперечка з генсеком НАТО Марком Рютте. Той прямо заявив у Європарламенті: хто думає, що Європа може оборонятися без США, «продовжуйте мріяти», інакше доведеться витрачати захмарні частки доходу на армію.
Стубб відповідає інакше: «так, можемо» — за умови, що ЄС і союзники наростять виробництво озброєнь, ППО та боєприпасів, а також навчаться швидко ухвалювати рішення. Його теза не про розрив з Америкою, а про здатність Європи «стояти на ногах».
Утім, математика безпеки сувора: дефіцити в розвідці, стратегічній авіації, протиракетній обороні та ядерному стримуванні не закриваються деклараціями. Саме тому навіть критики Вашингтона часто говорять про «американський бекстоп» як про необхідний елемент НАТО-парасольки.
Фінський рецепт звучить прагматично: не «бульдозер» і не демонтаж, а перерозподіл тягаря в НАТО, спільні закупівлі та реальна мобілізація оборонної промисловості. Це й є «перехід» — м’якший за словом, але дорогий у бюджеті та політично складний.
Важливий вузол — ставлення до багатосторонніх інституцій і міжнародного права. Стубб послідовно захищає правила та організації, тоді як у риториці адміністрації Трампа частіше звучить недовіра до «мультисторонності». Розрив тут небезпечніший за будь-який тарифний конфлікт.
Фінські призовники під час навчань у Гельсінкі, 2023 рік. За словами пана Стубба, Фінляндія є гарним прикладом стримування та оборони — Айвор Прікетт
Для Фінляндії «безпека Європи» неможлива без справедливого миру в Україні. Стубб неодноразово підкреслював: Києву потрібні гарантії безпеки, перспективи ЄС і пакет відбудови, аби мир не став паузою перед новою агресією.
Тут працює й фінський історичний досвід: країна втрачала території у війнах із СРСР, але зберегла суверенітет. Сам термін «фінляндизація» став попередженням, як дорого коштує життя «між страхом і поступками». Для України така модель — пастка.
Особлива роль Стубба — канал спілкування з Трампом, у тому числі через «непротокольні» формати. Американські й європейські оглядачі відзначали, що особисті контакти допомагають гасити кризи там, де офіційні ноти лише множать образи.
Питання Гренландії для Європи — тест на союзницьку солідарність і повагу до кордонів. Слова Трампа, навіть із обіцянкою «не застосовувати силу», змушують Данію й партнерів закладати гірші сценарії та посилювати оборону Арктики.
У цю ж логіку вписується й «трикутник сили», який Стубб описує у своїй книжці: глобальний Захід, глобальний Схід і глобальний Південь. Він попереджає, що майбутня рівновага залежатиме від того, куди схилиться «маятник» середніх держав і нових центрів впливу.
Вугледар, Україна, у 2024 році — Тайлер Хікс
Звідси — його симпатія до інституційної реформи ООН: більше голосу «середнім потугам», переосмислення ролі вето, оновлення механізмів легітимності. Це не академічна мрія, а спроба не допустити, щоб світ скотився у «право сильного» без запобіжників.
Чому Стубб так боїться слова «розрив»? Бо воно запускає каскад: падає довіра, гальмуються спільні програми, Росія отримує сигнал про вікно можливостей. Коли оборона — це ланцюг, достатньо одного слабкого кільця, аби зламалася вся конструкція стримування.
Але й самоуспокоєння — небезпечне. Якщо Європа хоче мати право сперечатися з Вашингтоном і «погоджуватися не погоджуватися», їй потрібні власні спроможності: боєприпаси, ППО, кіберзахист, логістика. Інакше будь-який діалог перетворюється на прохання.
У 2026–2027 роках найімовірніший сценарій — поступове нарощування витрат на оборону та перезапуск оборонної промисловості ЄС, але з постійними політичними «зривами» через вибори й популізм. Фрагментація — головний ворог стратегії, навіть якщо гроші формально знайдено.
Фінляндія в цьому сенсі просуває модель «цілого суспільства»: взаємодія армії, поліції, медицини й муніципалітетів у кризах, готовність до гібридних атак і тривалого тиску. Для прикордонних країн НАТО це стає новим стандартом, а не екзотикою Півночі.
Військові навчання НАТО на півночі Норвегії минулого року — Давіде Монтелеоне
Для України ці дебати в Європі — не теорія. Єдність НАТО, стабільність підтримки США та оборона ЄС прямо впливають на шанси на мир в Україні з реальними гарантіями безпеки, а не на «перемир’я без умов». Від «переходу» Заходу залежить, чи буде у Києва майбутнє без повторення війни.
Фінальна порада Стубба — бути «cool, calm and collected» — звучить майже як психологічний протокол для континенту. Але за цією стриманістю ховається жорстка вимога: Європа має стати сильнішою, щоб зберегти трансатлантичні відносини, а не попрощатися з ними.
