Катастрофа російського Ан-26 в окупованому Криму спершу виглядала як чергова військова аварія, яких у тривалій війні стає дедалі більше. Але після підтвердження загибелі одного з високопоставлених командирів стало зрозуміло: йдеться не лише про падіння транспортного борту, а про симптом глибшої проблеми в самій архітектурі російської військової авіації.
6 квітня російські посадовці фактично підтвердили, що серед загиблих у катастрофі 31 березня був генерал-лейтенант Олександр Отрощенко. Літак Ан-26 розбився під час планового польоту над Кримом, а попередньою причиною російська сторона назвала технічну несправність. Уже сама ця зв’язка — плановий виліт, тилова територія, загибель старшого командира — робить історію значно більшою за звичайне повідомлення про аварію.
Отрощенко був не випадковим пасажиром і не другорядною фігурою. У відкритих повідомленнях його називають командувачем авіаційного компонента Північного флоту та пов’язують із 45-ю армією ВПС і ППО. Тобто мова йде про втрату не лише людини в погонах, а елемента системи управління, яка відповідає за бойову авіацію, протиповітряну оборону та координацію дій у стратегічно важливому для Росії північному секторі.
За попереднім аналізом Дейком, ця катастрофа показує одразу три речі. По-перше, російська армія продовжує покладатися на старі платформи радянського походження. По-друге, навіть у базових даних про власні втрати вона демонструє непрозорість. По-третє, війна проти України дедалі сильніше з’їдає не тільки техніку, а й командний ресурс, без якого авіація втрачає керованість значно швидше, ніж це видно з офіційних зведень.
Сам Ан-26 є майже ідеальним символом цієї проблеми. Його серійно виробляли з 1969 по 1986 рік на київському авіазаводі, і попри поважний вік платформа досі залишається в обігу як робочий транспорт для перевезення людей, вантажів і штабних груп. Для мирного часу це вже давно техніка на межі ресурсу. Для війни з високим темпом польотів — ще й додатковий ризик, який накопичується на кожному маршруті.
Проблема не зводиться до однієї машини. Від початку повномасштабної війни Росія втрачала різні типи літаків — від важких транспортників до винищувачів і бомбардувальників. У відкритих повідомленнях уже згадувалися катастрофи Ан-22, МіГ-31, Ту-22М3 та Су-34. Це не обов’язково означає єдину причину для всіх інцидентів, але точно вказує на системне перевантаження парку, екіпажів і технічного обслуговування.
Ще промовистіше інше: навіть у найпростішому питанні — скільки саме людей було на борту — у відкритих повідомленнях з’явилися розбіжності. В одних даних ішлося про шістьох членів екіпажу і 23 пасажирів, в інших — про сімох членів екіпажу і 22 пасажирів, а окремі бази авіаційних інцидентів фіксували сімох членів екіпажу та 23 пасажирів. Для держави, яка воює четвертий рік, така плутанина говорить не про хаос випадковості, а про звичну непрозорість військової звітності.
Не менш важливий і сам простір катастрофи. Літак упав не в зоні прямого бою, а в окупованому Криму під час планового польоту. Саме тому аварія б’є по образу контрольованого тилу, який Москва намагається зберігати для південного військового контуру. Коли командний склад гине не від прямого удару супротивника, а внаслідок аварії в нібито захищеній зоні, це підриває довіру не лише до техніки, а й до всієї системи військової надійності.
Якщо попередня версія про технічну несправність підтвердиться, наслідки для російської армії будуть політично не менш неприємними, ніж у разі ворожого ураження. Бо тоді головна проблема виявиться не зовні, а всередині самої машини війни: у старих бортах, перевантаженій логістиці, зношеній інфраструктурі та системі, яка змушена тримати інтенсивний темп на техніці ще пізньорадянської епохи.
Смерть Отрощенка в цьому сенсі важлива не лише як кадрова втрата. Вона стала моментом, коли чергова авіакатастрофа раптом відкрила ширшу правду про російську військову авіацію: затяжна війна руйнує армію не тільки на полі бою. Вона руйнує її в повітрі, в тилу, у ланцюгах управління і в самій здатності підтримувати видимість технічного контролю. І саме такі втрати часто виявляються стратегічно дорожчими, ніж виглядають у день трагедії.
