Європейський Союз, опинившись осторонь на початку чергової близькосхідної ескалації, тепер робить запізнілу, але активну спробу повернути собі роль миротворця.
Після ізраїльських ударів по ядерних об’єктах Ірану та загрози масштабної війни в регіоні, міністри закордонних справ Великої Британії, Франції, Німеччини та голова зовнішньополітичної служби ЄС Кая Каллас готуються до зустрічі з представниками Ірану в Женеві.
Це буде перша офіційна розмова між Тегераном і західними столицями з початку бойових дій, якщо її не зірве можливе американське військове втручання.
Європейські лідери не мають прямого впливу на рішення Дональда Трампа, який вже демонстрував небажання радитися з ЄС щодо іранського питання.
У 2018 році він вивів США з ядерної угоди з Іраном, яку європейці вважали критично важливою для глобальної безпеки. Проте саме ЄС, імовірно, стане ключовим гравцем у майбутньому механізмі реалізації будь-якої нової угоди — через ООН і МАГАТЕ, а також можливе застосування санкцій.
Попри запевнення пані Каллас, що Європа «не шкодуватиме зусиль» у справі врегулювання конфлікту, реальний вплив блоку залишається обмеженим. Проблему ускладнюють глибокі внутрішні розбіжності щодо Ізраїлю.
У той час як канцлер Німеччини Фрідріх Мерц підтримує дії Ізраїлю, називаючи їх «брудною роботою» заради глобальної безпеки, президент Франції Еммануель Макрон застерігає від повторення іракського сценарію зміни режиму й вимагає дипломатичного виходу.
У понеділок Кая Каллас представить критичний аналіз дій Ізраїлю в Газі міністрам закордонних справ ЄС, а президент Європейської ради Антоніу Кошта натякнув на можливі юридичні наслідки для Ізраїлю у разі порушення прав людини. Проте є сумніви, що члени ЄС досягнуть консенсусу щодо жорстких санкцій або публічного осуду Ізраїлю, адже позиції надто розходяться.
У середу в Тегерані здіймається дим після ізраїльських ударів. Запеклі бої між Ізраїлем та Іраном ще більше загострилися, оскільки Сполучені Штати розглядають питання про вступ у конфлікт. Араш Хамуші
У цьому контексті повернення до переговорів із Тегераном виглядає як єдина реалістична опція, яка може запобігти розширенню війни. Спадщина ядерної угоди 2015 року, попри її недоліки, залишається інструментом впливу. Саме так званий «механізм snapback» дозволяє європейцям ініціювати автоматичне повернення санкцій, скасованих у рамках угоди. Цей механізм діє лише до жовтня 2025 року, тому часовий ресурс для дипломатії стрімко скорочується.
ЄС, зіткнувшись із загрозою зростання цін на нафту і газ, перекриттям Ормузької протоки та потенційною хвилею біженців, намагається діяти з урахуванням геоекономічної реальності. Європейські економіки залишаються чутливими до енергетичних ризиків, а нестабільність у Близькому Сході може ще більше дестабілізувати політичну ситуацію всередині Європи.
Інтереси Ірану і ЄС теоретично збігаються в прагненні уникнути повномасштабної війни. Але рівень довіри між сторонами залишається низьким. Франція, традиційно найжорсткіший критик іранської ядерної програми, нині водночас демонструє роздратування щодо політики Ізраїлю, розглядаючи навіть символічне визнання Палестинської держави.
Дипломатичне вікно ще не зачинене, проте кожен наступний день бойових дій ускладнює завдання посередників. Ситуація змінилася порівняно з 2007 роком, коли тодішній представник ЄС Хав'єр Солана ініціював діалог, що привів до багатосторонньої угоди 2015 року. Нині ж вплив Росії, Китаю, Туреччини та арабських країн значно зріс, і Європа вже не виглядає єдиним вагомим гравцем.
Розкол у лавах ЄС, невизначеність щодо позиції США, загроза втрати енергетичної безпеки й гуманітарна катастрофа в Газі — всі ці фактори змушують Брюссель діяти швидко, але обережно. Без підтримки обох сторін конфлікту, європейське посередництво може знову виявитися запізнілим.
