Економічний удар: чому скасування пільг з боку ЄС боляче б'є по українському агроекспорті
Українська аграрна промисловість, яка ще донедавна демонструвала дива витривалості, зіштовхується з новою реальністю: з 6 червня 2025 року припинилася дія так званого «торгового безвізу» з Євросоюзом. Це рішення означає повернення мит і квот на поставки української аграрної продукції на ринки країн ЄС, які від 2022 року залишались відкритими в рамках спеціального режиму. За оцінкою Національного банку України, унаслідок цих змін вітчизняні експортери можуть недоотримати близько 700 мільйонів доларів уже в найближчому році.
Ці цифри не лише свідчать про розмір загрози, а й підкреслюють, наскільки глибоко вкорінена українська продукція в європейські економічні ланцюги. У роки, коли Україна боролася за виживання у надзвичайно складних умовах, саме аграрний експорт забезпечував валютні надходження, тримав на плаву бюджети багатьох регіонів та був джерелом стабільності для мільйонів українських родин.
Скасування преференцій, на думку експертів НБУ, є фактором, який слід розглядати не як тимчасову незручність, а як фундаментальний ризик для експортної моделі країни. Це не просто економічна втрата – це крок назад у боротьбі за інтеграцію до європейського ринку, яка вибудовувалася ціною реформ, політичних зусиль і стратегічних компромісів.
Аграрний експорт став не лише інструментом зовнішньоторговельної політики, а й елементом національної стійкості. І тому кожне нове мито, кожне обмеження – це удар не лише по аграрію, а й по здатності країни залишатися економічно життєздатною у часи викликів.
Позиція НБУ: цифри, що говорять про незворотні тенденції
Заступник голови НБУ Сергій Ніколайчук у своїй презентації під час заходу Центру економічної стратегії наголосив, що втрати в межах 700 мільйонів доларів не є гіпотетичними – вони вже враховані у макроекономічних прогнозах. До цієї оцінки включено не лише зниження врожайності через погодні умови, а й прямі наслідки втрати безмитного доступу до ринку ЄС.
Особливе занепокоєння викликає те, що йдеться не про повне припинення експорту, а про зниження його рентабельності. Згідно з новими правилами, експорт поза межами встановлених квот підлягатиме оподаткуванню митом, що значно підважить конкурентоспроможність української продукції на європейських ринках.
Попри це, частина поставок, на думку НБУ, все ж зберігатиметься, особливо в сегменті продукції, що має високу додану вартість або унікальні властивості. Проте навіть ці ніші ризикують звузитися, якщо не буде знайдено стійкого механізму співпраці з Брюсселем.
Особливу тривогу викликає можливість втрати довіри з боку європейських партнерів, які можуть поступово замінити українських постачальників на внутрішньоєвропейських гравців. Цей процес уже запущено – і він може мати довготривалі наслідки.
Європейські реалії та українські масштаби: чому нас бояться, але не підтримують
Слова президента Української плодоовочевої асоціації Тараса Баштанника яскраво окреслюють справжню природу європейських обмежень: «По зернових: правильно бояться – розчавимо». Українські аграрні холдинги справді мають гігантські масштаби. Їхня логістика, собівартість, можливості масштабування – усе це створює ситуацію, у якій конкуренція стає нерівною не на користь дрібних фермерів з ЄС.
Це викликає побоювання серед європейських аграріїв, які тиснуть на свої уряди, вимагаючи захисту. І цей тиск, зрештою, трансформується у митні обмеження, квоти та бюрократичні бар’єри. Це не лише економічне питання – це прояв аграрного протекціонізму у дії.
Небезпека полягає в тому, що під гаслами захисту внутрішнього ринку фактично нівелюється дух партнерства, який мав би лежати в основі відносин між Україною та ЄС. У той час як українці платять надзвичайно високу ціну за свою європейську орієнтацію, відповідь іноді буває не підтримкою, а закриттям дверей.
Проте цей дисбаланс не є абсолютним. Усередині ЄС також є сили, які розуміють стратегічну цінність українського агросектору як джерела стабільного, безпечного і високоякісного постачання. Саме тому важливо не перетворити сьогоднішні труднощі на остаточний розрив – потрібен діалог, компроміс і нові формати кооперації.
Переорієнтація експорту: виклик чи можливість?
У відповідь на обмеження з боку ЄС, НБУ розглядає варіанти часткової переорієнтації українського експорту на треті країни. І хоча такий сценарій виглядає логічним на перший погляд, на практиці він виявляється надзвичайно складним.
Країни Близького Сходу, Північної Африки, Азії давно виявляють інтерес до української аграрної продукції. Проте ці ринки мають зовсім іншу структуру попиту, інші логістичні виклики, іншу платоспроможність і культурні особливості. Щоб вийти на них успішно, потрібні роки інвестицій, побудови довіри, сертифікаційних процесів та маркетингових зусиль.
Крім того, у нинішніх умовах війни логістика є слабким місцем: порти блокуються, шляхи доставки нестабільні, а ризики страхування зростають. Це все значно ускладнює спроби швидко замінити європейський напрямок новими маршрутами.
Проте потенціал є. У довгостроковій перспективі саме розширення географії експорту може зробити український аграрний сектор менш вразливим до політичних рішень окремих регіонів. Але для цього потрібна стратегія, підтримка держави, дипломатичні місії та активна присутність на міжнародних виставках і форумах.
Що далі: між втратою і надією
Попри всі труднощі, український аграрний сектор продовжує боротися. І це не просто економічна боротьба – це боротьба за присутність, за визнання, за справедливу гру на глобальному ринку. Те, що нині здається відкатом, може згодом стати поштовхом до нових рішень, диверсифікації і технологічного прориву.
Питання полягає у тому, чи буде цей прорив підтриманий належним чином. Чи зможе Європа знайти баланс між захистом свого ринку і підтримкою України? Чи зможе українська держава запропонувати механізми компенсації втрат для своїх виробників? Чи готові аграрії до нових форматів співпраці і до адаптації у змінених умовах?
Ці питання залишаються відкритими. Але очевидно одне: агроекспорт – це не лише зерно і логістика. Це символ національної витривалості, стратегічна опора та інструмент міжнародного партнерства. І кожне рішення навколо нього – це рішення про майбутнє.
