Переговори між Іраном та Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) у Каїрі стали першим реальним сигналом про можливе відновлення міжнародного моніторингу ядерної програми Тегерана. Після червневих авіаударів Ізраїлю та США по ключових об’єктах Ісламська Республіка повністю припинила співпрацю з інспекторами. Це рішення спричинило глибоке занепокоєння у світі, адже без зовнішнього контролю існує ризик, що Іран спробує приховано відновити чи навіть пришвидшити розробку ядерної зброї.
Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі зустрівся з генеральним директором МАГАТЕ Рафаелем Маріано Гроссі, який висловив обережний оптимізм: «Часу небагато, але він ще є, якщо є добра воля та відповідальність». Фактично, від цих переговорів залежить не лише ядерне майбутнє Ірану, а й баланс безпеки на Близькому Сході та відносини країни з Європою і США.
Ключовим фактором для Тегерана стали сигнали з Європи. Велика Британія, Франція та Німеччина офіційно заявили в ООН, що Іран порушує умови ядерної угоди 2015 року, яка обмежує збагачення урану. Цей документ залишається чинним до 18 жовтня 2025 року і передбачає можливість автоматичного повернення санкцій («snapback»), якщо одна зі сторін визнає грубі порушення.
Хоча таке повідомлення не означає негайного введення санкцій, воно запускає 30-денний період консультацій. Протягом цього часу дипломати мають шанс домовитися. Для Тегерана це критично, адже нові санкції можуть остаточно паралізувати економіку, яка й без того перебуває у кризі.
Ще до червневих ударів Ізраїлю та США МАГАТЕ повідомляло, що Іран зберігає близько 400 кілограмів високо збагаченого урану — достатньо, щоб у разі доведення до збройового рівня виготовити до 10 атомних боєголовок. Саме ця цифра стала аргументом для союзників, які звинувачували Іран у підготовці до створення ядерної зброї, попри заяви Тегерана про «винятково мирний характер» програми.
Після масованих бомбардувань ситуація ускладнилася. Офіційна представниця уряду Фатеме Мохаджерані заявила, що влада «не має доступу» до запасів збагаченого урану, які, ймовірно, опинилися заблокованими в підземних сховищах. Це викликає ще більше запитань: чи контролює Іран власний ядерний матеріал і чи не залишився він пошкодженим унаслідок атак.
Європейські країни запропонували Ірану відтермінування механізму «snapback» на шість місяців в обмін на три поступки:
- Відновлення діалогу зі США щодо обмеження збагачення урану.
- Допуск інспекторів МАГАТЕ без обмежень до всіх ядерних об’єктів.
- Надання доступу до запасів збагаченого урану.
Іран поки що відповідає ухильно. У Тегерані наполягають, що будь-яке відновлення співпраці можливе лише за умови гарантій безпеки — передусім від Вашингтона, щоб удари по ядерних об’єктах не повторилися.
Ситуація ускладнюється тим, що саме адміністрація Дональда Трампа у 2018 році вийшла з ядерної угоди та відновила жорсткі санкції проти Ірану. У Тегерані вважають, що цей крок зруйнував баланс, і тепер європейці не мають права вимагати виконання умов договору. Проте у Вашингтоні та Брюсселі переконані, що угода діє, а Іран зобов’язаний дотримуватися її положень.
Сам Трамп нині декларує готовність до нових санкцій проти Ірану, однак Тегеран вимагає гарантій ненападу як передумови для будь-якого діалогу. Цей взаємний шантаж може затягнути переговорний процес і ще більше наблизити ситуацію до ядерної кризи.
Міжнародні експерти попереджають: відсутність контролю з боку МАГАТЕ відкриває небезпечний простір для спекуляцій. Якщо Іран вирішить відновити роботи зі збагачення урану у військових цілях, це може спричинити нову гонку озброєнь на Близькому Сході. Саудівська Аравія та Туреччина неодноразово заявляли, що не дозволять Тегерану стати ядерною державою.
Додаткову напругу створює приклад Північної Кореї, яка, вийшовши з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, фактично створила арсенал і змусила Захід рахуватися зі своїм статусом. Для багатьох у Тегерані це виглядає як модель, яка може забезпечити виживання режиму.
Переговори в Каїрі стали першою спробою повернути Іран і МАГАТЕ до співпраці після вибухонебезпечного літа 2025 року. Від результатів цих дискусій залежить не лише майбутнє ядерної програми Тегерана, а й безпека цілого регіону. Якщо компромісу не буде досягнуто, світ може опинитися перед новою кризою, яка за масштабами не поступатиметься конфліктам попередніх десятиліть.
