Українці добре пам'ятають атмосферу зими 2022 року, коли всі світові ЗМІ анонсували дати початку повномасштабного вторгнення Росії і публікували знамениті "мапи зі стрілочками". Новини про евакуацію дипломатів, рекомендації утриматися від поїздок у країну від зовнішньополітичних відомств провідних держав…
Цього тижня в тій самій атмосфері живе Ізраїль. Напружене очікування можливого скоординованого удару по єврейській державі з боку Ірану, ліванської "Хезболли" і єменських хуситів супроводжується таким самим медійним фоном.
Трохи передісторії. 27 липня терористи з шиїтської організації "Хезболла" вдарили некерованою ракетою "Фалак-1" іранського виробництва по селищу Мадждаль-Шамс на півночі Ізраїлю. Загинули 12 дітей, які грали у футбол на спортивному майданчику.
Відповіддю Ізраїлю став точковий удар по Бейруту, в результаті якого був ліквідований один з лідерів "Хезболли" Фуад Шукр, найближчий соратник ватажка терористів Хасана Насралли, який відповідав в організації за військове планування.
А через кілька годин вибух пролунав в урядовій резиденції в Тегерані. Там був вбитий керівник політбюро ХАМАС Ісмаїл Ганія, один з ватажків іншої терористичної організації, гаряча фаза війни з якою триває вже 10 місяців у секторі Газа.
Іранський диктатор аятола Алі Хаменеї віддав наказ вдарити у відповідь по Ізраїлю. Хоча Єрусалим не взяв на себе відповідальність за ліквідацію Ганії і утримується від будь-яких коментарів щодо цього інциденту.
Вже тиждень Іран, "Хезболла" і ХАМАС погрожують Ізраїлю небаченими наслідками. США стягнули велику групу військових кораблів на Близький Схід і домовляються з партнерами в регіоні про створення коаліції, яка може допомогти єврейській державі відбити можливий удар.
Кілька днів тому в Тегерані з'явився секретар Ради безпеки РФ, один з членів путінської банди військових злочинців Сергій Шойгу. Його візит збігся у часі з появою інформації про те, що Кремль передає Ірану засоби радіоелектронної боротьби і нібито навіть ракети "Іскандер".
А після його візиту газета The New York Times повідомила, посилаючись на високопосадовців Ірану, що Тегеран відправив запит у РФ щодо засобів протиповітряної оборони, поставки яких вже нібито почалися.
І це, мабуть, один з найважливіших моментів. Прецедент прямої атаки Ірану проти Ізраїлю вже був – у квітні режим аятол запустив зі своєї території величезну кількість ракет і безпілотників різних типів у відповідь на ліквідацію в Сирії видного функціонера Корпусу вартових ісламської революції.
Тоді цей удар був успішно відбитий Ізраїлем за допомогою США, Великої Британії, Франції та поміркованих арабських країн, через територію яких усе це летіло до єврейської держави. Стратегічні союзники тоді переконали Ізраїль не продовжувати ескалацію і обмежитися символічною реакцією.
Такою реакцією стала атака на іранські засоби ППО, які прикривають один з найважливіших об'єктів ядерної програми Ірану в Натанзі. Ізраїль продемонстрував, що може подолати захист найціннішого досягнення аятол – потужностей, завдяки яким вони можуть створити ядерну бомбу.
Є й інші ключові об'єкти, які, наприклад, забезпечують економічну стійкість влади цих людожерів – глибоководний порт, через який йде значна частина іранського експорту й імпорту, нафтовий термінал, через який йде експорт іранської нафти, інші енергетичні об'єкти.
Але ядерна програма, покликана забезпечити аятол наявністю зброї масового ураження – для них найважливіше. Ізраїль багато років докладав дипломатичних і розвідувальних зусиль, щоб, як мінімум, уповільнити її розвиток. Зараз, за деякими оцінками, Іран вже може бути так званою "пороговою державою". Грубо кажучи, можливо, аятоли знаходяться за крок від створення бомби. І в квітні Ізраїль продемонстрував, що може знищити відповідні потужності військовим шляхом.
Саме таке рішення може бути ухвалене, якщо Іран наважиться на масштабний удар по Ізраїлю, який призведе до жертв серед мирного населення і руйнування цивільних об'єктів. І ситуація зараз набагато складніша, ніж була цієї весни.
Цього разу іранські фундаменталісти погрожують залучити до атаки на Ізраїль "Хезболлу", яка має більший ракетний арсенал, ніж більшість країн світу. А час підльоту до найбільших населених пунктів країни в цьому випадку може складати кілька десятків секунд. Грубо кажучи, Хайфа ризикує опинитися у становищі Харкова.
Скоординована атака Ірану і його проксі-армій з Лівану і Ємену може бути здатна перевантажити ППО Ізраїлю і всієї міжнародної коаліції, яка ймовірно прийде на допомогу єврейській державі. Якщо так станеться, Ізраїль буде відповідати без зайвої делікатності і може розпочатися регіональна війна. В рамках якої удари, зокрема по об'єктах ядерної програми Ірану, практично неминучі.
Скоріше за все, саме цей сценарій у Тегерані і пропрацьовувався військово-політичними функціонерами режиму з путінським емісаром. Кремль міг обіцяти Ірану допомогти прикрити небо своїми засобами ППО і надати комплекси РЕБ.
Ситуація на Близькому Сході надзвичайно важлива для України. Початок регіональної війни матиме не тільки політичні і медійні наслідки, на кшталт відволікання уваги від російсько-української війни або неминучої нестабільності у США на тлі майбутніх президентських виборів.
Вона може мати і цілком "прикладні" наслідки, на кшталт величезних витрат засобів ППО і інших видів озброєнь, що загострить конкуренцію за їхні поставки, а також необхідність перерозподілу військових витрат на Заході.
"Вісь зла", на жаль, знає, що робить. Диктаторські режими нарощують військово-технічну співпрацю, зміцнюють політичну підтримку один одного і перебувають у постійній координації. Поки демократичні країни намагаються подолати внутрішні політичні і суспільні розбіжності.
Ще одним викликом може стати активна модернізація озброєнь і засобів РЕБ на війні в Україні. Диктатори дуже активно працюють над розвитком військових технологій, а також вивчають стратегію і тактику ведення сучасної війни. І успіхи у цих напрямках можуть принести їм великі переваги у військових конфліктах, як сьогодні в Україні, так і потенційно в майбутньому на Близькому Сході.
У цьому контексті, співпраця Ірану та Росії стає особливо небезпечною. Іран отримує новітні військові технології від Росії, а також доступ до досвіду ведення сучасних військових дій, що може зміцнити його позиції на Близькому Сході.
