Ранок понеділка в Лівані почався вибухами поблизу Бейрута — і закінчився фактом, який у регіоні бояться найбільше: зірвано крихке перемир’я, що трималося близько року. Ізраїль заявив, що відповідає на атаки «Хезболли», а угруповання взяло відповідальність.
Ліванське МОЗ повідомило про щонайменше 31 загиблого внаслідок ізраїльських авіаударів. Це одразу змінює масштаб ризиків: тепер війна Іран–Ізраїль перестає бути «двосторонньою» і повертає Ліван у роль поля бою.
Ключова причина — мотив помсти. «Хезболла» пояснила атаки «відплатою» за загибель аятоли Алі Хаменеї, якого було вбито під час спільної операції США та Ізраїлю. Відтак іранські проксі знову стають фактором ескалації.
За попереднім аналізом Дейком, злам перемир’я в Лівані — це не «другорядний фронт», а спроба Тегерана розширити ціну війни через союзників, коли прямі ракетні удари по Ізраїлю не дають швидкого політичного ефекту.
Важливо й те, що «вісь опору» ослаблена, а отже діє не синхронно. Саме тому Ліван стає найімовірнішим напрямком «повернення» проксі-війни: географія близька, символізм високий, а військовий досвід накопичений.
Паралельно Сполучені Штати та Ізраїль нарощують удари по Ірану. AP пише про понад 2 000 уражених цілей за дві доби інтенсивних нальотів і бомбардувань, тоді як Іран запускає сотні ракет і дронів по Ізраїлю та країнах затоки.
Ціна для США вже стала людською: у Кувейті загинули троє американських військових. Трамп висловив співчуття й фактично підготував суспільство до нових втрат, визнавши, що «ймовірно, буде більше».
Кувейт додав ще один тривожний сигнал: місцеве Міноборони заявило про падіння «низки» американських військових літаків, водночас усі члени екіпажів, за їхніми словами, вижили. Відео з Аль-Джахри, геолоковане медіа, підживило чутки про масштаби інциденту.
Рятувальники на місці ракетного удару Ірану в неділю, Єрусалим — Ілан Розенберг
На цьому фоні Трамп у розмові з The New York Times окреслив горизонт: США планують тримати удари по Ірану «чотири або п’ять тижнів». Ця фраза перетворює кампанію з «шоку» на плановану війну — з відповідними питаннями про мету і вихід.
Найболючіше — відсутність зрозумілої моделі передачі влади в Ірані після смерті Хаменеї. Президент США закликає іранців «взяти контроль», але публічно не пояснює, як і чи готові США їх захищати, якщо режим відповість репресіями.
Іранська перехідна влада Ірану водночас демонструє іншу лінію: мобілізацію й залякування. AP повідомляє про текстові попередження громадянам не виходити на протести — і про «залізний кулак» КВІР у разі «порушення безпеки».
Дипломатичне «вікно» звужується. Хоча ще вчора з Вашингтона звучали натяки на готовність говорити, тепер Алі Ларіджані публічно заявляє, що Ісламська республіка не буде вести переговорів із США.
Це роздвоює логіку війни: публічна міжнародна дипломатія блокується, а воєнна машина набирає інерції. Для регіону це найгірша комбінація — довгі бойові дії без «рамки завершення».
У такій конфігурації Ліван стає «перевіркою меж». Якщо ізраїльські удари по Hezbollah триватимуть, тиск на Бейрут посилиться, а будь-яка помилка або зайва жорсткість може зламати внутрішню крихкість країни.
Ізраїль, зі свого боку, трактує відновлення вогню як вимушену самооборону. Але повернення ліванського фронту означає більший ризик для тилу: ракети, дрони, диверсії, а також політичний тиск через цивільні жертви.
Паралельно енергетичні й логістичні ланцюги світу вже реагують. Удари іранських сил та загрози судноплавству роблять чутливими Ормузьку протоку й Червоне море; компанії й страхові закладають премію ризику, а ціни на нафту отримують імпульс.
Ще один маркер ширшої війни — атаки по базах союзників. Повідомлення про удар по британській базі на Кіпрі та інциденти в затоці підкреслюють: «безпека Перської затоки» більше не є локальним питанням, а стає глобальним.
Стратегічно Іран прагне показати, що може завдавати втрат і США, і Ізраїлю, не маючи повноцінної «парасольки» союзників. Але чим сильніші ракетні удари, тим вища ймовірність, що Вашингтон піде на ще жорсткішу відповідь.
Слабкість іранських проксі після попередніх кампаній може парадоксально підштовхнути їх до демонстративних, ризикових акцій — аби довести, що вони не «вимкнені». Ліван у цій логіці — найзручніша сцена, але й найнебезпечніша.
Питання тепер не лише у військових цілях, а у тривалості. Формула Трампа «4–5 тижнів» автоматично ставить на стіл теми ресурсів, втрат, контролю Конгресу та суспільної підтримки, особливо якщо зростатимуть загиблі.
Для Лівану ж головний страх — повторення сценарію, де країна не є суб’єктом, а стає територією взаємної відплати. Коли перемир’я в Лівані падає, повертається й стара правда: фронт легко відкривається, але дуже важко закривається.
Найближчі дні покажуть, чи здатні сторони локалізувати пожежу. Якщо удари по Hezbollah обмежаться «каральною відповіддю», конфлікт ще можна втримати в рамці. Якщо ж Ліван стане повноцінним театром — регіон увійде в фазу розширеної війни без очевидного берега.
