Ємен знову наблизився до межі великої війни в момент, коли Близький Схід і без того живе в режимі розширеної ескалації. Удар по головному міжнародному аеропорту Сани, звинувачення на адресу Саудівської Аравії та ракетна відповідь хуситів поставили під загрозу крихке затишшя, яке трималося з 2022 року.
Формально перемир’я між саудівською коаліцією та підтримуваними Іраном хуситами давно було неповним. Воно не створило політичного врегулювання, не об’єднало Ємен і не повернуло контроль міжнародно визнаному уряду. Але воно зупинило наймасштабнішу фазу бомбардувань і дало країні рідкісний шанс на відносну тишу.
Тепер ця тиша може завершитися через одну авіаційну лінію. Хусити стверджують, що удар по аеропорту Сани був спробою не допустити посадки іранського літака. Саудівська сторона не підтвердила ці звинувачення, а уряд Ємену, підтримуваний Ер-Ріядом, заявив, що операція була спрямована саме проти чергового рейсу з Ірану.
За оцінкою Дейком, конфлікт навколо аеропорту Сани небезпечний не лише сам по собі. Він показує, як війна США та Ізраїлю з Іраном поступово втягнула в свою орбіту ті регіональні кризи, які здавалися частково замороженими. Ємен довго залишався осторонь головного вибуху. Тепер він знову може стати його продовженням.
Для хуситів аеропорт Сани має не лише логістичне значення. Це символ їхнього фактичного контролю над північчю країни й канал зв’язку із зовнішнім світом. Блокада повітряного простору, обмеження рейсів, залежність від дозволів і суперечки навколо кожного літака давно перетворили цивільну авіацію на частину війни за суверенітет.
Іранський літак став точкою зіткнення саме тому, що Тегеран є головним зовнішнім партнером хуситів. У минулі роки Іран постачав їм зброю, навчання, політичну підтримку й технології, які дозволили руху перейти від локального повстання до сили, здатної запускати ракети, дрони й атакувати морські маршрути. Тому кожен прямий рейс між Тегераном і Саною читається Ер-Ріядом як потенційний військовий сигнал.
Хусити подають ці рейси інакше. Вони говорять про цивільні літаки, повернення пацієнтів, політичні делегації й право Сани на пряме повітряне сполучення. Після загибелі верховного лідера Ірану Алі Хаменеї один із таких рейсів вивозив делегацію хуситів на державні жалобні заходи в Тегерані. Саме тоді напруга навколо аеропорту різко зросла.
Саудівська Аравія опинилася перед старою дилемою. Якщо вона дозволяє прямі іранські рейси до Сани, то ризикує посиленням хуситського арсеналу й символічним закріпленням іранської присутності на південному фланзі Аравійського півострова. Якщо блокує їх силою, то ризикує зірвати перемир’я, яке сама прагнула зберегти після років виснажливої війни.
Після удару по аеропорту хусити запустили балістичні ракети в бік Саудівської Аравії. Саудівська коаліція заявила, що її ППО впоралася із загрозою. Хуситський військовий речник Ях’я Сарі оголосив ціллю аеропорт в Абсі та попередив авіакомпанії про небезпеку саудівського повітряного простору. Це вже не дипломатична суперечка, а повернення до мови взаємного стримування ракетами.
Особливо тривожно, що обидві сторони описують свої дії як захист. Саудівська сторона говорить про порушення суверенітету Ємену і загрозу з боку хуситів. Хусити говорять про порушення перемир’я, агресію проти аеропорту й право на відповідь. У такій логіці ескалація майже завжди прискорюється: кожен удар стає доказом необхідності наступного.
Чотирирічна пауза між Саудівською Аравією та хуситами була однією з небагатьох обережних історій деескалації в регіоні. Вона не принесла миру, але зменшила масштаб повітряних ударів, відкрила обмежені гуманітарні канали й дозволила Ер-Ріяду поступово відходити від війни, яка стала для нього політично й морально токсичною.
Саудівська кампанія в Ємені почалася у 2015 році як спроба повернути до влади міжнародно визнаний уряд після того, як хусити захопили Сану. Війна швидко перетворилася на катастрофу: авіаудари, блокада, голод, хвороби, розпад державних інституцій і одна з найгірших гуманітарних криз світу. Військова мета так і не була досягнута.
Хусити не лише втримали північ, а й закріпили там власну державність де-факто. Міжнародно визнаний уряд залишився номінально в Адені, але значна частина його політичної ваги залежить від Саудівської Аравії. Ємен фактично розділений на два простори влади, і жодна сторона не має достатньо сили, щоб швидко об’єднати країну.
Саме тому нове загострення навколо Сани є таким небезпечним. Воно може зруйнувати не мир, а паузу, яка тримала країну від повернення до найгіршої фази війни. Якщо саудівські удари й хуситські ракети стануть регулярними, Ємен швидко повернеться до моделі, де кожна військова дія поглиблює гуманітарне падіння.
Небезпека зростає ще й тому, що хусити давно перестали бути лише єменським гравцем. Їхні удари по Ізраїлю, атаки на судноплавство в Червоному морі й зв’язки з Іраном зробили їх частиною ширшої осі тиску на США, Ізраїль і союзників у регіоні. Якщо конфлікт із Саудівською Аравією відновиться, він неминуче буде читатися через цю ширшу карту.
Для Ер-Ріяда це особливо небажаний сценарій. Саудівська Аравія останніми роками намагається позиціонувати себе як держава економічної модернізації, інвестицій, великих інфраструктурних проєктів і дипломатичного балансу. Повернення до відкритої війни з хуситами загрожує не лише безпеці південних міст, а й образу стабільності, на якому тримається її нова стратегія.
Для Ірану, навпаки, напруга в Ємені може бути корисною як додатковий фронт тиску. Тегеран не мусить прямо вступати в бій, щоб змусити Саудівську Аравію й США розпорошувати увагу. Достатньо, щоб хусити створювали ризик для аеропортів, портів, енергетичної інфраструктури й морських маршрутів. Це класична логіка іранської регіональної стратегії — тиск через партнерські сили.
Але хусити мають і власний інтерес. Вони прагнуть довести, що жодне рішення щодо повітряного простору, аеропорту Сани чи рейсів до Ірану не може ухвалюватися без них. Для руху, який фактично контролює північ Ємену, питання рейсів — це питання політичного визнання. Якщо вони можуть приймати іранські літаки попри спротив, вони демонструють суверенітет де-факто.
Тому удар по аеропорту Сани зачепив один із найчутливіших нервів конфлікту. Він поставив під сумнів не лише безпеку конкретного рейсу, а й статус хуситської влади. Саме тому відповідь була ракетною, а риторика — максимально жорсткою. Для хуситів промовчати означало б визнати, що їхнє небо й далі контролюється зовні.
Роль ООН у цій ситуації обмежена, але важлива. Спецпосланець Ганс Грундберг закликає сторони не допустити нового циклу насильства, бо добре розуміє: у Ємені ескалація майже ніколи не залишається точковою. Вона швидко переходить у блокади, удари по цивільній інфраструктурі, закриття аеропортів, дефіцит пального і нові хвилі гуманітарної катастрофи.
Окрему загрозу становлять зіткнення на землі. Останніми днями бої між силами єменського уряду й хуситами спалахнули в провінції Ходейда. Це портовий регіон, життєво важливий для постачання країни. Якщо напруга навколо Сани поєднається з активізацією фронту в Ходейді, конфлікт може швидко вийти з дипломатичного режиму й повернутися до повномасштабної війни.
Єменська трагедія завжди була війною накладених криз. Місцева боротьба за владу, саудівсько-іранське суперництво, гуманітарний колапс, контроль над портами, повітряна блокада, племінна політика й регіональні альянси не існують окремо. Кожен новий інцидент миттєво торкається кількох рівнів, і саме тому мир там такий ламкий.
Нинішній момент небезпечний тим, що він збігається з ширшою регіональною війною. Коли США й Ізраїль воюють з Іраном, Ормуз перебуває під загрозою, а Червоне море залишається вразливим, будь-який вибух у Ємені може стати не локальною подією, а частиною великої ланцюгової реакції. Саме цього найбільше бояться дипломати.
Саудівська Аравія може не хотіти повертатися до війни. Хусити можуть не прагнути негайної повномасштабної кампанії. Але логіка взаємних попереджень, ударів і демонстрацій сили здатна підштовхнути їх туди, куди жодна сторона формально не планувала йти. Так часто починаються нові фази старих воєн.
Ємену найменше потрібен ще один фронт. Країна вже заплатила за попередній десятирічний цикл насильства зруйнованими містами, голодом, хворобами й поколінням дітей, яке виросло серед блокад і переміщень. Навіть обмежене відновлення повітряної війни може знову закрити гуманітарні канали, зірвати медичні рейси й поглибити залежність мільйонів людей від допомоги.
Тому питання тепер не лише в тому, хто саме завдав удару по аеропорту Сани. Питання в тому, чи зможуть сторони зупинитися після першого обміну ударами. Якщо ні, чотирирічна пауза може виявитися не початком миру, а лише перепочинком між двома фазами тієї самої війни.
Єменська крихка тиша трималася на втомі, страху й розумінні, що перемога силою недосяжна. Тепер її перевіряють іранські рейси, саудівські обмеження, хуситські ракети й регіональна війна, що розповзається по Близькому Сходу. Якщо цей вузол не розв’язати швидко, Сана, Абха й Ходейда знову можуть стати назвами не перемир’я, а повернення до катастрофи.
