Європейський Союз ухвалив чергове посилення санкцій проти російських нафтових інтересів, націлившись на трейдерів і структури, які, за оцінкою Брюсселя, сприяють обходу обмежень та підтримують експорт сирої нафти, що фінансує війну Росії проти України.
У центрі рішення — двоє трейдерів, яких ЄС пов’язує з логістикою та схемами постачання: Муртаза Лахані та Етібар Ейюб. Їх вважають елементами ширшої інфраструктури, яка допомагає Москві пристосовуватися до західного санкційного тиску та зберігати потоки доходів.
Суть нових заходів прагматична: санкції ЄС забороняють громадянам і компаніям блоку вести бізнес із внесеними до списків особами та структурами, а також звужують їхній доступ до ключових інструментів — фінансування, посередницьких сервісів, судноплавних операцій і страхування танкерів.
Ця логіка напряму б’є по «вузьких місцях» торгівлі нафтою. Без страхових та брокерських ланцюжків, без сервісних компаній і портової взаємодії морські перевезення стають дорожчими, ризиковішими та менш передбачуваними для будь-якого учасника, який працює в сірих схемах.
ЄС наголошує, що Москва й надалі продає великі обсяги, переорієнтуючи російську нафту на Індію та Китай, часто з дисконтом до світових цін. Водночас саме обсяги, а не маржа, дозволяють РФ підтримувати бюджетну стабільність і фінансувати війну на виснаження.
Важливу роль у цій адаптації відіграє тіньовий флот — сукупність суден, які працюють поза звичною системою західного морського ринку. Такі танкери частіше змінюють власників, прапори, маршрути та контрагентів, а прозорість їхніх операцій свідомо мінімізується.
Брюссель уже ухвалив 19 пакетів санкцій, сформувавши масивний перелік — понад 2 600 фізичних осіб і компаній. Але Росія вчиться «обходити санкції», і саме ця здатність до адаптації штовхає ЄС переходити від загальних заборон до точкового удару по посередниках і логістичних мережах.
У поточному пакеті Євросоюз заявляє про фокус на акторах, які підтримують тіньовий флот, включно з бізнесменами, пов’язаними з Роснефть та Лукойл, і з компаніями, що володіють або управляють танкерами. Мета — зменшити операційну гнучкість і підвищити вартість обходу.
Окремий ефект дає перспектива розширення списку суден. Аналітики очікують, що цього тижня ЄС внесе понад 40 кораблів, що наблизить загальну оцінку тіньового флоту до приблизно 600 одиниць. Для ринку це сигнал про довгу кампанію з «вичавлювання» ризику.
Російська сторона традиційно називає такі кроки неефективними та стверджує, що вони нібито шкодять насамперед самим європейцям. Аргумент повторюється: якщо стратегія не дає швидкого результату, вона «помилкова». Але санкції працюють інакше — через накопичення витрат та обмеження маневру.
Ключовий персонаж пакета — канадсько-пакистанський трейдер Муртаза Лахані, керівник Mercantile & Maritime. У внесенні до списку ЄС прямо зазначається, що через свої компанії він сприяє постачанням російської нафти, зокрема з державної Роснефть, підтримуючи експорт сирої нафти.
У документах також акцентовано, що Лахані контролює судна, які перевозять нафту або нафтопродукти, що походять з Росії або експортуються з РФ. У санкційній логіці це не «торгівля як така», а участь у системі, яка забезпечує обхід санкцій і збереження доходів.
Біографічний контекст важливий для розуміння мережі. Лахані працював у глобальному трейдингу, зокрема мав досвід у ланцюжках іракського експорту в різні періоди, а згодом був активним у Курдистані, де енергетична політика часто перетинається з геополітикою та «нестандартними» контрактами.
Саме в цьому середовищі, за описом матеріалу, він допомагав Роснефть укладати нафто-газові угоди в Іракському Курдистані та взаємодіяв із командою Ігоря Сєчіна. Для ЄС такі зв’язки — маркер системності й можливого доступу до ресурсів, які підживлюють російську війну.
Пізніше Лахані, за наведеними даними, партнерився з великими гравцями для інвестицій у частку проєкту Vostok Oil в Арктиці. Навіть невелика частка в стратегічних проєктах створює важелі — від логістики й трейдингу до доступу до нових потоків, які складно перекрити.
Другий блок санкцій стосується людей та компаній, пов’язаних із трейдинговими «вузлами» на Близькому Сході. ЄС включив до списків Валерія Кілдіярова, який фігурує як директор підсанкційної трейдингової структури, пов’язаної з Лукойл, і менеджер у ще одному бізнесі.
Окрема історія — Coral Energy, яка згодом була перейменована на 2Rivers Group. ЄС пов’язує Ейюба, а також ще кількох осіб, із цією торговою компанією. Це підкреслює тренд: санкційна політика переслідує не лише бренди, а й персональні траєкторії управлінців і бенефіціарів.
Компанія після ребрендингу заявляла, що переважно припинила торгівлю російською нафтою ще у 2023 році та вийшла з останнього контракту на початку 2024-го. Після санкцій Великої Британії та ЄС вона повідомляла про зупинку активностей і подальше згортання бізнесу.
Цей епізод демонструє ще одну реальність: санкції рідко «зупиняють» потік одним рішенням, натомість вони змушують мережі дробитися, змінювати юрисдикції, структури власності й назви. Але кожен крок ускладнює доступ до сервісів і підвищує ціну ризику.
Для ЄС важливо не лише «караючий» ефект, а й дисципліна ринку. Заборона на послуги, відсікання від страхування танкерів і обмеження на послуги підвищують відповідальність партнерів: будь-яка європейська компанія, яка ризикне зайти в ці схеми, потрапляє в юридичну пастку.
Водночас реальна боротьба точиться навколо логістики. Морські перевезення нафти — це контроль над танкерним флотом, маршрути, перевантаження, сервіси в портах, перевірки й підтвердження походження. Саме тому тіньовий флот став ключовим інструментом для обходу.
Стратегічно Брюссель намагається зменшити здатність РФ конвертувати ресурси у фінансування війни без прямого удару по глобальному ринку. Це баланс: надто жорсткий крок може підняти світові ціни, а надто м’який — залишить Росії комфортну «подушку» доходів.
Паралельно санкційна політика створює довгий хвіст для післявоєнного періоду. Замороження активів, юридичні обмеження й репутаційні ризики впливатимуть на доступ російських і пов’язаних структур до капіталу та страхового ринку навіть тоді, коли гаряча фаза зміниться.
Для України й партнерів важливо інше: поки Росія може експортувати мільйони барелів на добу і компенсувати дисконти обсягами, війна Росії проти України зберігає фінансову опору. Тому удари по трейдерах нафти та ланцюжках постачання — це війна за ресурси.
Найімовірніший наслідок — подальша фрагментація ринку, зростання витрат на комплаєнс і страхування, а також збільшення ролі «непрозорих» юрисдикцій. Але й там ресурси не безмежні: будь-який тиск на логістику рано чи пізно впирається у фізичну інфраструктуру.
У підсумку новий пакет санкцій — це не «останній удар», а частина довгої кампанії. ЄС явно переходить до системної моделі: бити по мережах, по судах, по сервісах і по персоналіях, які тримають ланцюжки обходу санкцій у робочому стані.
