Європейський Союз увійшов у вирішальну фазу пошуку фінансування для України на 2026–2027 роки. Ключовим інструментом стали заморожені російські суверенні активи, які після повномасштабного вторгнення Росії були заблоковані в Європі. Йдеться не лише про політичне рішення, а про складну юридичну конструкцію, яка має витримати міжнародні суди.
Після початку війни активи Центрального банку Росії на суму близько 300 мільярдів доларів були заморожені по всьому світу. Приблизно 210 мільярдів євро з них перебувають у Європейському Союзі, причому більшість зосереджена в бельгійському фінансовому депозитарії Euroclear, який став центральною ланкою всієї схеми.
Міжнародне право забороняє пряме вилучення суверенних активів держави, навіть якщо вона є агресором. Саме тому ЄС уникає слова «конфіскація» і натомість розробляє механізм тимчасового використання коштів. Формально Росія зберігає право власності, але втрачає можливість користуватися грошима та доходами від них.
Суть плану полягає в тому, що заморожені російські кошти, які зараз зберігаються у вигляді готівки після погашення облігацій, будуть інвестовані не в депозити ЄЦБ, а в спеціальні облігації Європейської комісії з нульовою ставкою. Це дозволяє зберегти юридичний баланс і створити фінансовий ресурс.
На основі цієї схеми Європейський Союз планує видати Україні так звану «репараційну позику». Кошти надходитимуть траншами та використовуватимуться для покриття бюджетних витрат, соціальних зобов’язань і оборонних потреб. Повернення позики прив’язується до майбутніх репарацій з боку Росії після завершення війни.
Фактично Україна отримує можливість використовувати кошти вже зараз, не очікуючи політичного рішення Кремля про компенсацію збитків. Це критично важливо з огляду на ризик фінансового виснаження у разі скорочення зовнішньої допомоги та затягування війни. ЄС розглядає цей варіант як єдиний реалістичний.
Обсяг потенційного фінансування оцінюється приблизно у 165 мільярдів євро. Менша сума порівняно із загальним обсягом активів пояснюється необхідністю врахувати вже погоджені кредити країн G7, а також різницю між активами, що перебувають у формі готівки, і тими, що досі приносять відсотковий дохід Росії.
Найгостріше питання — розподіл фінансових ризиків. У разі, якщо Росія зможе домогтися повернення активів через суди, а репарації ще не будуть сплачені, відповідальність ляже на держави ЄС. Саме тому Бельгія наполягає на чітких гарантіях солідарної відповідальності між усіма країнами союзу.
ЄС уже ухвалив політичне рішення про безстрокове збереження санкційного режиму щодо російських активів. Це зменшує ризик раптового розморожування коштів через зміну позиції окремих держав. Таким чином, фінансова загроза для бюджету ЄС виникає лише у разі колективного політичного рішення.
Росія називає ініціативу незаконним захопленням майна та відкрито погрожує юридичною і економічною відповіддю. Кремль уже заявляв про можливі позови та дзеркальні заходи щодо західних активів. ЄС, своєю чергою, робить ставку на складну, але формально законну фінансову архітектуру.
Для України цей механізм має не лише економічне, а й символічне значення. Він закріплює принцип, за яким держава-агресор несе матеріальну відповідальність за руйнування та людські втрати. Це створює прецедент, який може змінити підхід до воєнних репарацій у майбутніх конфліктах.
Політичні дебати всередині ЄС залишаються напруженими. Частина країн вимагає рішучих дій і негайної допомоги Україні, інші побоюються підриву фінансової стабільності та довіри до європейської юрисдикції. Від компромісу на найвищому рівні залежить фінансова стійкість Києва.
У разі успіху схема з використанням заморожених російських активів може стати основою довгострокової підтримки України без збільшення державних боргів країн ЄС. Водночас це стане серйозним сигналом для авторитарних режимів про ціну агресії у глобальній фінансовій системі.
