Європейська комісія цього тижня виходить на наступний рівень у темі «змусити Росію платити за війну». За даними джерел, у середу вона планує ухвалити юридичну пропозицію, яка дозволить використати заморожені російські активи як основу для фінансування України у 2026–2027 роках. Йдеться насамперед про близько 140 млрд євро суверенних коштів РФ, заблокованих у ЄС, переважно на рахунках Euroclear у Бельгії.
Базова логіка схеми — так званий reparations loan. ЄС надає Україні великий пільговий кредит, забезпеченням якого виступають грошові залишки й дохідність від заморожених активів російського центробанку. Ключовий політичний момент: Київ буде зобов’язаний повертати ці кошти лише в тому разі, якщо Москва сама виплатить репарації за завдану шкоду. Інакше борг фактично «вішається» на країну-агресора, а не на українського платника податків.
Технічно Єврокомісія залишає собі маневр: крім моделі, прив’язаної до російських активів, у тексті зберігається опція класичного запозичення ЄС на ринках капіталу, а також можливість комбінувати обидва інструменти та переходити з одного на інший залежно від політичних і юридичних умов. Це важливо на фоні позиції Бельгії, яка досі блокує повноцінне використання активів через ризики для свого фінансового центру й Euroclear.
Брюссель намагається розв’язати одразу кілька задач. По-перше, гарантувати фінансування України на два роки вперед у ситуації, коли США не готові швидко погоджувати нові великі пакети допомоги, а бюджетні можливості європейських держав обмежені. По-друге, зафіксувати принцип: за відновлення України має платити держава-агресор, а не винятково європейський платник податків – про це Урсула фон дер Ляєн говорить уже відкритим текстом.
По-третє, ЄС використовує тему активів як політичний інструмент, щоб не опинитися на узбіччі великої угоди США–Росія щодо миру. Якщо саме Європа дає Україні 140+ млрд євро на виживання і відбудову, вона отримує реальне місце за столом майбутніх переговорів про повоєнний порядок, а не роль пасивного спостерігача за американськими й російськими домовленостями.
Головні заперечення Бельгії та частини юристів стосуються не лише політики, а й права. Відверта конфіскація суверенних активів іншої держави створює прецедент, який може підірвати довіру до європейських фінансових юрисдикцій і резервів інших центробанків, що зберігаються в ЄС. Тому Брюссель просуває модель, де не активи формально «відбираються», а їх дохідність і грошові залишки використовуються як забезпечення позики — це тонка юридична грань, але саме вона має знизити ризики оскарження в міжнародних судах.
Фінансові ринки теж уважно стежать за схемою. Частина експертів попереджає про потенційний «ефект доміно» для довіри до єврооблігацій та резервів, інші оцінюють ризики як обмежені й нагадують, що саме замороження активів у 2022 році спричинило лише короткочасні коливання. Ключовим буде те, як саме буде виписаний юридичний механізм і наскільки він виглядатиме як targeted countermeasure проти держави-агресора, а не як політично мотивоване відбирання чужої власності.
Паралельно триває політична боротьба всередині самого ЄС. Більшість країн підтримують ідею reparations loan, оскільки вона дозволяє допомогти Україні без прямого удару по їхніх бюджетах. Але Бельгія, на чиїй території сконцентровано левову частку коштів, хоче гарантій, що не залишиться сам на сам із юридичними та ринковими ризиками. Угорщина традиційно опирається будь-якому новому інструменту підтримки України й може спробувати використати право вето на рівні лідерів.
Для України ця ініціатива — більше, ніж просто черговий пакет фіндопомоги. По суті, це тест на готовність ЄС перейти від декларацій «Росія має заплатити» до реальних механізмів примусу, нехай і опосередкованих. Якщо правову конструкцію reparations loan вдасться довести до кінця, це стане прецедентом, який можна масштабувати й на ширше питання репарацій та відбудови. Якщо ж план знову «заговорять» через юридичні страхи й внутрішні суперечності, це лише підсилить відчуття, що політична воля в Європі слабша за обсяг російських активів.
