Ціна енергетичної залежності
Після початку повномасштабної війни Європейський Союз декларував стратегічний курс на енергетичну незалежність. Проте дані Greenpeace свідчать про суперечливу реальність. Франція, Бельгія та Іспанія з 2022 року по червень 2025 року витратили на закупівлю російського скрапленого природного газу (СПГ) 34,3 мільярда євро. Для порівняння, їхня сукупна фінансова підтримка України за цей самий період становила 21,2 мільярда євро.
Такий дисбаланс між політичними деклараціями і фактичними витратами став предметом гострих дискусій усередині ЄС. З одного боку, держави наголошують на важливості стабільного енергопостачання для економіки. З іншого — фінансування енергетичних потоків з Росії прямо чи опосередковано підживлює її військову машину, продовжуючи конфлікт і поглиблюючи стратегічні ризики для самого Євросоюзу.
У першій половині 2025 року ЄС імпортував 12,8 мільярда кубометрів російського СПГ — на 67% більше, ніж за аналогічний період 2021 року, тобто ще до початку повномасштабної війни. Це означає, що навіть після політичних рішень про скорочення залежності реальна енергетична поведінка країн-членів змінилася не так швидко, як очікувалося.
До лютого 2022 року російський газ забезпечував близько 45% енергетичних потреб Європи. Саме ця глибока залежність сформувалася десятиліттями і стала ключовою причиною складнощів із швидким розривом економічних зв’язків після початку війни. ЄС, попри політичну волю, зіштовхнувся з жорсткою реальністю: замінити російське паливо без глибоких економічних потрясінь виявилося надзвичайно складно.
Відмова на папері й затримка в реальності
У 2022 році Єврокомісія оприлюднила план повної відмови від усіх російських викопних енергоресурсів до 2027 року. Ініціатива отримала широку підтримку, однак Словаччина та Угорщина виступили проти, аргументуючи це економічними ризиками та відсутністю достатньої інфраструктури для альтернативних джерел.
Російський газ потрапив під санкції ЄС, США та їхніх союзників. Обмеження торкнулися транзиту, інвестицій та поступової відмови від довгострокових контрактів. Проте навіть ці заходи не змогли повністю перекрити канали постачання СПГ, який надходив морськими шляхами.
Внаслідок цього деякі держави ЄС продовжили імпортувати значні обсяги газу. Питання не лише в економічних інтересах енергетичних компаній, а й у національних урядах, які побоювалися енергетичних криз та соціальних протестів у разі різкого підвищення цін на енергоносії.
Складність ситуації полягала й у тому, що імпорт СПГ через морські термінали технічно не підпадав під низку початкових обмежень. Цим скористалися трейдери та окремі країни, продовживши купівлю палива, хоч і в менш відкритій формі, ніж до війни.
Європейська риторика про швидку енергетичну трансформацію зіткнулася з потужними ринковими механізмами та інерцією старих контрактів. У результаті заплановані темпи відмови від російського палива виявилися нижчими, ніж очікувалося.
Санкції під тиском часу
У 19-му пакеті санкцій Євросоюзу, який ще має бути остаточно ухвалений, пропонується заборонити імпорт російського СПГ до кінця 2026 року — на рік раніше від початкових планів. Ця пропозиція з’явилася під впливом політичного тиску з боку Сполучених Штатів та особисто президента Дональда Трампа.
Санкційний пакет має на меті закрити залишкові шляхи фінансування російського енергетичного сектору через продаж СПГ до Європи. Його реалізація вимагатиме не лише політичної рішучості, а й колосальних інвестицій в альтернативні джерела та інфраструктуру.
Європа вже почала зміщувати акценти в напрямку американського газу. У 2021 році його частка в імпорті становила 28%, а вже до 2024 року зросла до 45%. Це свідчить про системний зсув у бік енергетичного партнерства зі США, яке, однак, не є повністю безпечним: американські постачальники часто пропонують гнучкі, але дорогі контракти, що створює інші економічні виклики.
Уряди країн ЄС опинилися в делікатній позиції. З одного боку, необхідно дотримуватися санкційної політики та демонструвати солідарність із Україною. З іншого — забезпечити стабільність енергопостачання, уникнути дефіциту та запобігти політичним кризам усередині власних країн.
Наближення 2026 року, коли планується повна заборона імпорту СПГ з Росії, стане тестом на реальну готовність Європи діяти рішуче, а не лише декларувати наміри.
Прибутки Росії та зброя проти України
Основна частина російського СПГ надходить від компанії Yamal LNG. З 2022 до 2024 року її виручка зросла на 34 мільярди євро. З цієї суми близько 8 мільярдів було сплачено до російського бюджету у вигляді податків.
Greenpeace зазначає, що на ці кошти Росія могла б придбати близько 270 тисяч безпілотників Shahed. У березні 2025 року близько тисячі таких дронів використовували для атак на Україну щотижня. Ці цифри демонструють прямий зв’язок між економічними потоками від енергетики та можливостями ведення війни.
Парадокс полягає в тому, що європейські гроші, спрямовані на купівлю газу, фактично частково фінансують російський військовий потенціал. Саме тому питання енергетичної політики ЄС виходить далеко за рамки економіки та стає стратегічним елементом безпеки.
Зменшення залежності від російських енергоресурсів є не лише питанням енергетичної незалежності, а й способом послаблення фінансових можливостей Кремля. Тому темпи цього процесу прямо впливають на хід війни та перспективи її завершення.
Європа стоїть перед складним вибором: продовжувати короткострокові вигоди від дешевого газу чи перейти до більш незалежної, але дорожчої енергетичної моделі, яка підвищить її безпеку в довгостроковій перспективі.
Погляд у майбутнє
Від початку війни експорт ЄС до Росії знизився на 61%, а імпорт із Росії — на 89%. Частка Росії в імпорті скрапленого газу впала з 22% у першому кварталі 2021 року до 14% у другому кварталі 2025 року. США стали найбільшим постачальником СПГ до ЄС, забезпечивши 54% імпорту.
Попри ці зміни, щонайменше вісім країн ЄС продовжують імпортувати російський газ у тих чи інших обсягах. Це свідчить про неоднорідність енергетичної політики всередині Союзу.
Майбутнє європейської енергетики залежить від здатності швидко адаптуватися до нової геополітичної реальності. Зменшення фінансових потоків до Росії через енергетичний сектор — ключ до послаблення її ресурсної бази. Проте для цього потрібні не лише політичні заяви, а й чіткі дії, інвестиції та скоординована стратегія між усіма членами ЄС.
Від швидкості цього процесу залежить не лише енергетична безпека Європи, а й майбутнє самої України, яка продовжує боротися за свою незалежність.
