Європейські спецслужби дедалі відвертіше ставлять під сумнів перспективу швидкої мирної угоди між Україною та Росією. Попри оптимістичні заяви Дональда Трампа про «наближення домовленостей», у столицях ЄС панує інша оцінка — Москва не поспішає завершувати війну.
П’ятеро керівників європейських розвідок у розмовах із журналістами зазначили: Росія використовує переговори як тактичний інструмент. На їхню думку, Кремль прагне не стільки миру, скільки послаблення санкцій і вигідних економічних домовленостей із США.
Останній раунд переговорів у Женеві не дав прориву щодо ключових питань, передусім територіальних. Москва вимагає повного контролю над Донецькою областю, включно з районами, які нині утримує Київ. Україна ці умови відкидає як неприйнятні.
За попереднім аналізом Дейком, формула «спочатку території — потім мир» виглядає як спроба Росії перевести переговори у площину капітуляційних умов. Такий підхід не лише блокує прогрес, а й поглиблює стратегічний розрив між Вашингтоном і європейськими столицями.
Один із керівників спецслужб назвав перемовини «переговорним театром». Йдеться про демонстративний процес без реальної готовності Москви змінити базові вимоги. У дипломатії це означає затягування часу для досягнення інших цілей.
Серед стратегічних цілей Росії, за оцінками європейської розвідки, залишаються усунення Володимира Зеленського та перетворення України на «нейтральний буфер». Ці завдання не сумісні з моделлю суверенної, проєвропейської держави.
Ключова розбіжність полягає в оцінці стану російської економіки. Європейські аналітики вважають, що вона не перебуває на межі колапсу й здатна витримувати тиск санкцій, принаймні в короткостроковій перспективі. Отже, у Кремля немає мотивації поспішати.
Деякі спецслужби водночас вказують на ризики у другій половині 2026 року: обмежений доступ до капіталу, висока ключова ставка, скорочення ліквідної частини Фонду національного добробуту. Це створює фінансову напругу, але не критичну кризу.
Водночас адміністрація США прагне укласти угоду до літа — на тлі внутрішньополітичного циклу і підготовки до виборів. Така динаміка формує часовий тиск, який не поділяють європейські уряди.
Окреме занепокоєння викликає інформація про можливі паралельні треки переговорів: один — щодо війни в Україні, інший — щодо двосторонніх економічних угод між США та Росією. Такий поділ може створити простір для санкційного маневру.
За словами Зеленського, російська сторона пропонувала масштабні проєкти співпраці, оцінені в трильйони доларів. Якщо такі ініціативи справді обговорюються, це означає спробу інтегрувати мирний процес у ширшу економічну угоду.
Європейські спецслужби бачать у цьому спробу апелювати до американського бізнес-інтересу та водночас стабілізувати внутрішній баланс російських еліт, які втратили доступ до глобальних ринків через санкції.
Питання Донбасу залишається вузловим. Частина аналітиків припускає, що навіть повна передача Донецької області Росії не гарантує миру. Навпаки, це може стати лише початком нових вимог щодо «нейтралітету» України.
Ілюзія швидкої угоди після територіальних поступок, за оцінками одного з розвідників, є хибною. Кремль, імовірно, висуватиме додаткові умови — від зміни політичного курсу Києва до обмеження військової співпраці із Заходом.
Європейські столиці також визнають проблему компетенцій. Частина критики стосується рівня підготовки переговорників. У складних переговорах із Росією досвід і глибоке розуміння регіону мають ключове значення.
Розрив у сприйнятті між Білим домом і Європою стає очевидним. Якщо США розглядають мир як досяжну короткострокову мету, то для ЄС це питання довгострокової безпеки континенту.
Для України така ситуація створює подвійний виклик. З одного боку — необхідність зберегти стратегічний союз із Вашингтоном, з іншого — уникнути сценарію, у якому мирна угода закладає нові ризики для суверенітету.
Санкційна політика стає центральним інструментом тиску. Якщо переговори використовуються Москвою для послаблення обмежень, то Європа, ймовірно, наполягатиме на їх збереженні до реальних змін у поведінці РФ.
Росія позиціонує себе як «стійке суспільство», здатне витримувати труднощі. Історично ця наративна лінія працює на внутрішню мобілізацію, але економічні показники — низьке зростання, висока ставка, дефіцит бюджету — сигналізують про структурні проблеми.
Переговори в Женеві демонструють складну багаторівневу гру. Мирний процес перетворюється на арену стратегічного змагання між різними баченнями завершення війни — швидким компромісом чи поступовим стримуванням агресора.
У короткостроковій перспективі ймовірний сценарій — продовження дипломатичної активності без прориву. У середньостроковій — зростання економічного тиску на Росію та спроби переглянути переговорну рамку.
Підсумок нинішнього етапу простий: розвідка ЄС не бачить ознак готовності Кремля до швидкого миру. А отже, 2026 рік може стати не роком угоди, а роком стратегічного випробування — для України, для Заходу і для самої Росії.
