Коли весняні та осінні міграції розфарбовують небо мільярдами птахів, здається, що в темряві ночі вони у безпеці. Але нове відкриття вчених зруйнувало цей міф: навіть на висоті кількох кілометрів у темряві є хижак, здатний наздогнати птаха — кажан.
Дослід у журналі Science уперше задокументував, як найбільший європейський кажан — велика нічниця (Nyctalus lasiopterus) — спіймав європейського малинівку прямо в повітрі й почав їсти її, не перериваючи польоту. Це відкриття перевертає уявлення про дієту кажанів, які традиційно живляться комахами.
Ідея про те, що великі нічниці іноді поїдають птахів, існувала давно. Іспанський зоолог Карлос Ібаньєс ще кілька десятиліть тому знаходив у їхніх екскрементах пір’я й ДНК птахів. Але ніхто не міг довести, як саме ці 50-грамові ссавці ловлять здобич, яка може важити майже половину їхньої маси.
«Ми нарешті розкрили цю загадку», — сказала Лаура Стідшольт із Орхуського університету в Данії. Саме вона допомогла створити легкі сенсори, що дозволили вперше зафіксувати полювання у небі. Команда Ібаньєса встановила такі пристрої на 17 кажанів у національному парку Доньяна, Андалусія, навесні 2023 року.
Спершу спостереження не приносили результатів. Але одного ранку одна з мічених нічниць повернулася до сховку, а запис із сенсора приголомшив дослідників. На ньому було чути хаотичне биття крил, пташині крики — і характерне хрумтіння зубів.
Аналіз аудіо, висоти польоту та даних акселерометра дозволив відтворити події: кажан на висоті близько 4 тисяч футів помітив малинівку, почав стрімке переслідування і спіймав її на глибині понад 3 тисяч футів, буквально у повітряному «догфайті». Політ тривав понад 20 хвилин, під час яких тварина жувала здобич.
Дослідники вважають, що кажани відривають птахам крила, аби зменшити опір повітря. На крилах знайдених біля колоній птахів вони зафіксували сліди укусів, схожі на сліди зубів кажанів. Цей доказ завершив багаторічні пошуки Ібаньєса, який присвятив цій темі значну частину своєї наукової кар’єри.
Колега з Неаполя Даніло Руссо назвав відкриття «вражаючим прикладом того, як нові технології дозволяють розгадати загадки, які десятиліттями лишалися без відповіді». Для науки про кажанів це означає переосмислення цілого шару поведінки — від стратегії полювання до екологічної ролі цих ссавців у повітряному середовищі.
Хоча візуально зафіксувати момент нападу не вдалося, Стідшольт припускає, що кажани використовують свої перетинки та кігті так само, як при ловлі великих комах. Вони надзвичайно маневрені й мають здатність орієнтуватися за допомогою ехолокації навіть на великих висотах, де не чутно комах і панує майже повна тиша.
Таке полювання ризиковане, але енергетично вигідне. Птахи містять набагато більше калорій, ніж комахи, і можуть бути критично важливими для самок під час вагітності навесні чи для самців восени перед зимівлею. У цей час кажанам потрібно накопичити максимум жиру, щоб вижити холодний сезон у сплячці.
Науковці порівнюють екосистему нічного неба з глибинами океану — простір величезний, рух там постійний, але більшість процесів залишаються невидимими. Вивчення міграційних маршрутів птахів і кажанів показує, наскільки складною є взаємодія між цими групами. Тепер до цього ланцюга додалася ще одна несподівана ланка — нічний повітряний хижак.
Дослідження великої нічниці не лише відкриває нову сторінку у зоології, але й привертає увагу до охорони виду. Популяції цього кажана скорочуються через вирубку лісів, втрату старих дуплистих дерев і забруднення. Розуміння його раціону допоможе краще оцінити роль виду у балансі екосистеми та підготувати ефективні програми збереження.
Відкриття також підкреслює, наскільки мало ми знаємо про життя в атмосферних шарах. На висоті понад кілометр, де панує тиша й холод, розгортаються справжні сцени дикої природи. І тепер, завдяки технологіям, людство вперше зазирнуло у цей прихований світ — світ, де навіть птахи не завжди можуть почуватися у безпеці.
