Європа різко збільшує оборонні витрати, сподіваючись підняти економіку, що буксує. У Британії міністр Лук Поллард презентував контракт MBDA на шість ЗРК вартістю £118 мільйонів. Політичний меседж простий: «оборона — двигун зростання», а кожен округ відчує промисловий ефект.
За межами Британії тренд такий самий. Уряди ЄС, підштовхнуті російською агресією, переорієнтовують бюджети з «дивіденду миру» на танки та ракети. Очікування великі: сотні мільярдів євро мають оживити виробництво, зменшити безробіття і перезапустити технологічні ланцюги.
Та економічна реальність складніша. Сама по собі закупівля озброєнь дає невеликий мультиплікатор. Економісти оцінюють: кожен долар оборони додає близько 50 центів ВВП. Освіта й інфраструктура, навпаки, зазвичай повертають більше від вкладених коштів у середній перспективі.
Єврокомісія прогнозує невеликий підйом: плюс 0,3–0,6% сукупного ВВП ЄС до 2028 року завдяки збільшенню оборонного бюджету. Це радше статистичний поштовх, ніж нова індустріальна революція. Висновок очевидний: вирішальним є не обсяг, а структура та якість витрат.
Ключ до довгого ефекту — R&D і подвійні технології. Лише тоді оборонні гроші перетікають у цивільний сектор, створюючи нові ринки і продуктивність. Саме так народилися інтернет, GPS, цифрові камери, мікрохвилі та низка матеріалів, що змінили повсякденне життя.
Британія, Німеччина та Італія обіцяють «оборону, що працює на економіку». Берлін запустив стратегію безпеки й ОПК, Лондон готує Defense Industrial Strategy. Політична логіка проста: витрачаємо більше — але вдома, підтримуючи національних виробників і ланцюги постачання.
Приклади з ринку підживлюють оптимізм. Rheinmetall планує найняти в Німеччині вісім тисяч працівників за два роки, компенсуючи кризу автопрому. MBDA вже розширюється у Британії, Франції, Італії та Німеччині, а болтонський завод отримає ще сімсот робочих місць за п’ять років.
Розумні протикорабельні ракети MBDA представлені на авіасалоні в Парижі. Більше грошей, витрачених на ракети, означає менше грошей для шкіл — Бенуа Тессьє/Reuters
Та «робочі місця» — лише перший шар. Стійкий ефект з’являється, коли держава фінансує дослідження в авіакосмосі, ШІ та мікроелектроніці, а бізнес додає свої інвестиції. Досвід показує: кожне євро оборонного R&D підштовхує приватний сектор вкладати більше у власні розробки.
Фінансування — вузол, який визначає ціну зростання. Звіт Кіля радить обирати борг, а не податки: ефект для ВВП тоді вищий, бо не пригнічується приватне споживання. Але для Італії та Франції, де борг перевищує ВВП, така стратегія означає вищий відсоток і ризик нестабільності.
Німеччина, навпаки, тимчасово послабила «боргове гальмо», щоб інвестувати в оборону та інфраструктуру до рівня близько 5% ВВП. Це дозволяє будувати політичну коаліцію під мілітаризацію бюджету. Однак довгий горизонт вимагатиме жорсткої пріоритезації та контролю витрат.
Куди направити гроші — питання номер один. Масове поповнення складів «учорашнього заліза» збільшує безпеку, але не додає продуктивності. Щоб зрушити потенціал, потрібні нові платформи, сенсори, ППО, зв’язок, ПЗ і верстати, які потім працюватимуть на цивільну економіку.
Імпорт теж має межі користі. Закупівля американських літаків чи боєприпасів покриває розриви, проте майже не множить європейську додану вартість. Тому Брюссель обмежує окремі програми рамками ЄС і партнерів, щоби змусити гроші працювати в середині європейських кластерів.
Зовнішньополітична аргументація зрозуміла: безпека — передумова зростання. Та в економіці причиновий зв’язок тонший. Якщо оборонні замовлення витісняють освіту, лікарні і транспорт, середньостроковий потенціал слабшає. Баланс тут критичний, а компроміси політично болючі.
На боці політиків — видимість результату. Заводи, мітінги, урочисті відкриття цехів: картинка легко перекладається у рейтинги. Але статистика продуктивності рухається повільно, і виборець не завжди пов’язує її з невидимими інвестиціями в лабораторії чи інженерні школи.
Кейс Британії показовий. Поллард підкреслює: виробник оборони є в кожному з 650 округів. Політичний ефект розподілу — максимальний. Проте національна вигода залежить від того, чи перетворяться ці контракти на довгі ланцюги постачання, навчання і цивільні застосування.
Ринок праці реагує неоднорідно. Висококваліфіковані інженери й техніки потрібні негайно, а їх дефіцит піднімає зарплати й ціни. Без масштабування освіти та перепідготовки вузькі місця закріплюються, і тоді кожне нове євро витрачається дорожче при нижчій віддачі.
Луїза Холмс, керуючий директор MBDA, з Джоном Гілі, міністром оборони Великої Британії, та ракетою Storm Shadow на заводі MBDA у Стівеніджі, Англія, у травні — Фото басейну від Дена Кітвуда
Європі бракує деяких критичних вузлів: вибухових речовин, твердого палива, мікрочипів. Якщо вузли імпортні, вразливість зберігається, а мультиплікатор падає. Завдання — локалізувати мінімум технологій, необхідний для серійності, не розпорошуючи ресурси на все одразу.
Ще один ризик — «мілітарне голландське захворювання». Перекачування коштів у оборону здатне перегріти окремі галузі, підсилити дефіцити кадрів і виштовхнути інші сектори. Лікування — таргетованість, конкуренція в закупівлях, KPI інновацій і чіткі часові віхи програм.
Політики апелюють до історії: оборона породжує прориви. Це вірно, але за умови фокусу на відкритих архітектурах, стандартах і трансфері знань. Саме це перетворює військові розробки на цивільні продукти, а не на «чорні ящики», замкнені всередині одного підрядника.
Усе більше програм передбачають «civil spin-off» на рівні ТЗ: вимоги до інтерфейсів, даних і ліцензій. Так державні кошти працюють двічі: спершу — на безпеку, згодом — на продуктивність бізнесу. Без цього оборонний бум завершується інвентаризацією складів і боргом.
Суспільний контракт має бути чесним. «Менше для шкіл, більше для ракет» — це політично токсична формула. Її можна пом’якшити лише прозорими картами робочих місць, стипендіями для інженерів, грантами університетам і звітністю про цивільні результати оборонних проектів.
ЄС уже бачить перші плоди: фабрики боєприпасів, лінії для ППО, центри випробувань БПЛА, сотні стажувань. Проте макроефект буде скромним, якщо не зросте інвестиція у науку. Без наукової бази кожна нова «дірка» лататиметься імпортом, а не європейським виробництвом.
Для країн із високим боргом потрібна інша тактика: поетапність, залучення приватного капіталу й держстрахування ризиків. Саме так можна зменшити вартість запозичень і не витіснити інші пріоритети. Інакше оборона стає антагоністом охорони здоров’я та освіти в бюджеті.
Нарешті, питання координації. Національні стратегії без загальноєвропейської карти породжують дублювання і дефіцити. Спільні стандарти, уніфіковані ТТХ і взаємне відкриття ринків скорочують витрати. Так формується не тільки безпека, а й справжній єдиний оборонний ринок.
Проміжний висновок прагматичний. Так, оборонні витрати можуть допомогти економіці, але лише як частина ширшої технологічної політики. Вони не замінюють освіту, інфраструктуру і верховенство права. Вони додають сенс інвестиціям, якщо зшиті з реформами і прозорістю.
