Коли канцлер Німеччини Фрідріх Мерц виступав у Пекіні з критикою китайських торговельних практик, його слова звучали як маніфест нової європейської обережності. Він говорив про субсидії КНР, занижений юань і викривлення конкуренції, що шкодять німецьким компаніям. Це була мова політики, а не бізнесу.
Наступного дня Мерц уже сидів у новому розкішному седані німецького автовиробника в Пекіні, слухаючи про «інноваційні можливості» на китайському ринку. Цей контраст оголив розрив між політичною риторикою Берліна та стратегіями великих корпорацій, для яких Китай і США залишаються ключовими ринками.
Мерц просуває концепцію стратегічної автономії ЄС: менше залежності від Китаю та Сполучених Штатів, більше оборонної спроможності та економічної самодостатності. За оцінкою редакції «Дейком», це спроба відповісти на нову реальність, у якій глобальна торгівля дедалі частіше підпорядковується геополітичному тиску.
Термін «de-risking» — зниження ризиків — став центральним у європейському дискурсі. Йдеться не про розрив із Китаєм, а про диверсифікацію ланцюгів постачання, критичних матеріалів і технологій. Але для бізнесу, який десятиліттями вибудовував глобальні ланцюги вартості, це звучить як загроза стабільності.
Генеральний директор Bayer Білл Андерсон прямо заявив: глобальні ланцюги постачання, створені за 40–50 років, були «надзвичайно корисними». Для фармацевтики, автомобілебудування та машинобудування Китай — це не лише ринок збуту, а й виробнича база та центр інновацій.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у четвер у демонстраційному залі продукції Unitree Robotics у Ханчжоу, на сході Китаю — Джейд Гао
Volkswagen Group China наголошує: трансформація у сферах мобільності та відновлюваної енергетики неможлива без Китаю. Mercedes-Benz, своєю чергою, одночасно нарощує інвестиції у США та зберігає глибоку присутність у КНР. Бізнес обирає багатовекторність, навіть якщо політика вимагає обережності.
Проблема в тому, що обидві наддержави дедалі жорсткіше формують правила гри. Китайські державні субсидії дозволили Пекіну заполонити світовий ринок дешевими електромобілями, що б’ють по частці німецьких виробників. США під керівництвом Дональда Трампа відповіли тарифами на європейський експорт.
Для Mercedes це означало різке падіння прибутків — компанія повідомила про їх скорочення майже вдвічі. Американські мита підвищили ціни на авто, вироблені в Німеччині, а політика щодо чистої енергетики внесла невизначеність у плани електрифікації модельного ряду.
Попри це, керівництво Mercedes публічно не критикує Вашингтон. Інвестиційний клімат США — низькі енергетичні витрати та дерегуляція — приваблюють. Навіть пропозиція перенести штаб-квартиру до Америки розглядалася як комплімент, хоч і була відхилена через «глибоке коріння» у Штутгарті.
У Пекіні ситуація не менш складна. Європейські лідери дедалі частіше говорять про політичні ризики, авторитарні тенденції та залежність від китайських технологій. Але для корпорацій Китай — це 1,4 млрд споживачів, швидкість масштабування і державна підтримка інновацій.
Стенд Mercedes-Benz на автомобільній виставці в Мюнхені у вересні — Фелікс Шмітт
Таким чином формується подвійна логіка. Політики оцінюють ризики суверенітету, безпеки та стратегічної автономії. Бізнес — прибутковість, доступ до ринків і конкурентоспроможність. Обидві сторони мають справу з однаковими факторами, але з різними пріоритетами.
Європа намагається зміцнити оборонний сектор і внутрішній ринок, щоб не опинитися заручником великих держав. Проте її економіка глибоко інтегрована у глобальні ланцюги постачання. Різке «роз’єднання» означало б втрату масштабів, підвищення витрат і зниження конкурентності.
Для Німеччини дилема особливо гостра. Експортно орієнтована модель залежить від стабільних відносин із США та Китаєм. Будь-яка торговельна війна або технологічні обмеження одразу б’ють по автомобільній, хімічній та машинобудівній галузях.
У ширшому європейському контексті постає питання: чи здатен ЄС виробити єдину економічну стратегію? Франція підтримує стратегічну автономію, Британія шукає баланс після Brexit, країни Центральної Європи зважають на власні виробничі зв’язки.
Наразі бізнес фактично гальмує радикальні політичні кроки. Корпорації не хочуть «обирати сторону» у протистоянні між Пекіном і Вашингтоном. Вони прагнуть працювати в обох юрисдикціях, мінімізуючи публічну політичну позицію.
Проте довгостроково нейтралітет може стати неможливим. Якщо США посилять тарифний тиск, а Китай розширить субсидії, європейським компаніям доведеться адаптуватися. Стратегія «інвестувати всюди» може зіткнутися з бар’єрами експортного контролю, санкцій та регуляторних вимог.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц зустрівся з Сі Цзіньпіном з Китаю в Пекіні в середу — Фото басейну від Майкла Каппелера
Європейський вибір у цій ситуації — поступове зниження критичних залежностей без руйнування глобальної інтеграції. Це означає інвестиції у власні технології, енергетику, оборону й внутрішній ринок. Але процес буде повільним і суперечливим.
Мерц говорить мовою державного інтересу. Бізнес — мовою глобальної ефективності. Поки ці мови співіснують, але їхній переклад стає дедалі складнішим. І якщо геополітична напруга зростатиме, Європі доведеться визначити, чи зможе вона поєднати стратегічну автономію з економічною відкритістю.
У цьому й полягає головна дилема 2026 року: Європа хоче трохи більше простору між собою та наддержавами. Її корпорації — ні. І саме від того, хто зрештою визначатиме правила гри, залежатиме майбутнє європейської економічної моделі.
