Після десятиліть стабільності Європа знову опинилася в епіцентрі геополітичного напруження. Те, що колись здавалося гарантією постхолодної мирної епохи, сьогодні перетворюється на фронт нової гібридної війни, яку веде Росія, а тепер — дедалі активніше — підтримує Китай. Починаючи з серпня, Москва різко активізувала свої підривні дії, одночасно посилюючи тиск на Україну та країни ЄС.
Останні тижні позначені низкою тривожних інцидентів: російські безпілотники порушували повітряний простір Європи, авіація Кремля заходила над Естонією, а європейські розвідки виявили спроби вплинути на вибори в Молдові. У серпні було зафіксовано спробу заглушити навігаційні системи літака Урсули фон дер Ляєн, що стало символом технологічного залякування з боку Москви.
До цього додаються диверсії на підводних кабелях Балтійського моря, спроби розхитати Балкани та стеження за волоконно-оптичними комунікаціями в Атлантиці. Кремль систематично випробовує межі терпіння Заходу — від кібератак до замахів і саботажів. Путін розхитує Європу, одночасно руйнуючи Україну. Його гібридна стратегія має кілька рівнів: покарання за підтримку Києва, залякування союзників і підрив єдності між східною та західною частинами НАТО.
Суть плану Кремля незмінна: розколоти трансатлантичний альянс. Ще Хрущов називав “найзаповітнішою мрією” Москви — відокремити Європу від США. Ідеології змінюються, але геополітичні інстинкти залишаються. Тепер, коли у Вашингтоні при владі неоднозначний атлантист, Росія бачить шанс діяти агресивніше, перевіряючи межі терпіння Заходу.
Ситуація досягла рівня, який прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен назвала “найнебезпечнішим періодом після Другої світової війни”. Європейські уряди фіксують усе більше ворожих дій: французькі спецпризначенці нещодавно захопили російське судно, яке могло запускати дрони над Скандинавією. На континенті активно обговорюється створення “стіни дронів” уздовж східних кордонів ЄС.
Страх перед прямою конфронтацією зростає. Деякі міністерства оборони Європи попереджають: якщо Москва продовжить провокації, конфлікт може перерости з гібридного у реальний військовий сценарій — наприклад, спробу захоплення частини території Естонії чи іншої держави Балтії. Хоча повномасштабна ескалація малоймовірна, ризик випадкового зіткнення — наприклад, при збитті російського літака над Польщею — стрімко зростає.
Усе це підкреслює потребу в масовому переозброєнні Європи. Континент має виграти час, утримуючи Україну у війні, щоб не допустити розвалу власної системи безпеки. Путін зробив ставку на довгу гру: його політичний режим перетворився на квазіфашистську військову державу, економіка працює на війну, а пропаганда просуває наратив “екзистенційного конфлікту з колективним Заходом”.
Та новим тривожним фактором стало поступове приєднання Китаю до тіньової війни Москви проти Європи. Пекін діє обережніше, але все частіше його дії корелюють із російськими. Китайські судна вже помічали під час інцидентів із пошкодженням кабелів у Балтиці, а кібератаки з території КНР стали більш системними. Європейські служби безпеки фіксують синхронізацію дезінформаційних кампаній Росії та Китаю, спрямованих на дискредитацію НАТО та ЄС.
Крім того, Пекін активно розширює економічний і політичний вплив у Південно-Східній Європі. Його стратегія полягає у створенні “шовкової завіси” — поясу держав від Греції до Угорщини, які опиняються у сфері китайських інвестицій і часто проводять антиєвропейську або авторитарну політику. Така “м’яка інфраструктура впливу” потенційно може розділити Європу на два табори — південний і північний.
І хоча масштаби китайського втручання поки не зрівняються з російськими, тенденція очевидна: спільна стратегія ослаблення Європи як політичного та економічного центру сили. Для Кремля Китай став тихим союзником, який забезпечує фінансову підтримку, технологічну співпрацю та прикриття на міжнародній арені.
США, тим часом, демонструють суперечливість у своїй політиці. З одного боку, адміністрація Дональда Трампа вимагає від європейців збільшити військові витрати і прискорити переозброєння. З іншого — Трамп неодноразово ставив під сумнів сенс американських гарантій безпеки для Європи, наголошуючи, що континент має “сам боронити себе”. Така двозначність лише підштовхує Москву та Пекін до агресивнішої гри.
Експерти попереджають: навіть якщо війна в Україні завершиться, гібридне протистояння з Росією не припиниться. Навпаки, після будь-якого перемир’я Москва може переключити свою енергію на підривну діяльність проти решти Європи, спираючись на технологічну допомогу Китаю.
Європа опинилася перед вибором: або створити власну оборонну автономію, або ризикувати залишитися наодинці перед двома авторитарними режимами. Кожна нова атака на кабель, кожна дезінформаційна кампанія і кожна провокація над Балтикою — це частина ширшої картини: тіньової війни, що ведеться не гарматами, а алгоритмами, енергетикою, фінансами й страхом.
Поки Путін зміцнює вісь із Китаєм і Північною Кореєю, Європі необхідно переосмислити концепцію колективної безпеки. Це вже не просто боротьба за територію — це битва за довіру, стійкість і майбутнє демократії. І від того, чи зможе ЄС об’єднатися перед спільною загрозою, залежить, чи не стане нинішня “гібридна війна” лише прологом до великого конфлікту XXI століття.
