Коли Китай оголосив нові експортні обмеження на рідкоземельні метали, це виглядало як черговий економічний крок. Але аналітики швидко зрозуміли — йдеться не лише про ресурси, а про високоризикову гру нервів із Білим домом. Для президента Сі Цзіньпіна це стало нагодою показати силу перед внутрішньополітичним форумом, а для Дональда Трампа — новим випробуванням стратегії стримування Китаю.
Перед засіданням Центрального комітету КПК Сі Цзіньпін опинився під тиском — економіка сповільнюється, а довіра еліт похитнулась. Тому рішення підняти ставки у торгівлі з США стало демонстрацією сили. Експортні обмеження на рідкоземельні елементи — спроба показати внутрішній аудиторії, що Китай готовий обороняти свої національні інтереси навіть ціною конфлікту з Вашингтоном.
За словами професора Ву Сіньбо з Фуданьського університету, якщо після розмови із Трампом Китай отримав «ляпас» від американського Мінторгу, то Сі мусив відповісти, аби не втратити політичний авторитет перед партією.
Рідкоземельні метали — серце сучасної технології. Вони потрібні для виробництва чипів, роботів, авіації, смартфонів і систем навігації. Китай контролює понад 70% світових поставок, і тому будь-яке обмеження їх експорту миттєво відгукується на глобальних ринках.
Пекін не вперше використовує ці ресурси як геополітичний важіль. Ще у 2023 році погроза скорочення поставок змусила Вашингтон тимчасово призупинити введення нових тарифів. Але тепер Пекін пішов далі: обмеження стали екстериторіальними — ліцензії вимагатимуть навіть ті компанії, які експортують продукцію з домішками китайських металів.
Американські чиновники вважають, що це свідомий удар у нервову систему адміністрації Трампа. Міністерство торгівлі США нещодавно розширило санкційний список, включивши сотні компаній, підозрюваних у зв’язках із китайськими виробниками технологій. У Пекіні це сприйняли як зраду домовленостей про «торгове перемир’я».
Щоб змусити Трампа особисто втрутитися, Китай ударив по чутливому сектору — рідкоземельним металам. Сигнал був однозначний: або Білий дім бере ситуацію під контроль, або загострення може вийти з-під контролю.
Наслідки не забарилися. Через кілька днів після китайських обмежень Трамп оголосив 100% мито на імпорт китайських товарів, а у відповідь Пекін додав до санкційного списку п’ять американських дочірніх компаній південнокорейського концерну Hanwha. У хід пішли взаємні звинувачення, торговельні бар’єри, а світові біржі відреагували падінням.
Європейський Союз звинуватив Китай у «використанні сировини як зброї» і закликав країни G7 до координації. Єврокомісар із торгівлі заявив, що ЄС розгляне альтернативні джерела постачання та спільні стратегічні резерви металів.
Аналітики попереджають: Пекін міг переграти власну стратегію. За словами Юнь Сун із вашингтонського Stimson Center, Китай «недооцінив міжнародний резонанс» і спровокував занепокоєння навіть серед нейтральних партнерів.
Більш того, обмеження експорту вдарять і по самій китайській економіці, яка й так потерпає від дефляції, кризи нерухомості та скорочення експорту. Рідкоземельні метали залишалися одним із небагатьох секторів стабільного зростання.
Усередині Китаю риторика державних ЗМІ змінилася: рідкоземельні метали називають “вбивчим аргументом” у боротьбі з США. Пропаганда представляє це як «грубо необхідну відповідь на провокації». Проте для міжнародної спільноти такий крок виглядає радше як втрачений шанс на стабілізацію.
Експерти порівнюють ситуацію з 2010 роком, коли Китай уже зменшував експорт після конфлікту з Японією. Тоді це призвело до створення альтернативних джерел у США, Австралії та Малайзії. Тепер історія може повторитися — і позиції Пекіна як “монополіста” ослабнуть.
Для Сі це насамперед політичний театр. Перед партійним з’їздом він прагне показати, що здатен «захищати національні інтереси» навіть ціною економічних ризиків. Тактика «жорсткої руки» допомагає йому консолідувати владу та приглушити критику з боку технократів, які вимагають обережнішої зовнішньої політики.
Але чим більше Пекін загострює відносини з Вашингтоном, тим більше ризикує економічним уповільненням і втратою західних ринків — головного джерела валютних надходжень.
Нинішній виток протистояння — це не просто повторення 2018 року. Сьогодні ринки енергії, мікроелектроніки та штучного інтелекту критично залежать від рідкоземельних ресурсів. Нові бар’єри можуть спричинити дефіцит компонентів, зростання цін і нову хвилю інфляції у США та Європі.
Паралельно Вашингтон розглядає можливість зміцнення контролю над власними корпораціями в стратегічних секторах, що може призвести до державного втручання в бізнес і обмеження свободи ринку.
Американські експерти зазначають, що Пекін хотів «нагадати Трампу, хто головний у технологічному ланцюзі», але натомість об’єднав Захід проти себе. Європа, США та Японія активізують інвестиції у власне видобування та переробку металів.
Як підкреслює професор Джорджтаунського університету Евaн Медейрос, Китай міг донести своє невдоволення дипломатично, а не “погрожуючи кулеметом у переговорах”. Його висновок простий: Пекін перегнув палицю.
Гра в економічний покер між Китаєм і США виходить на новий рівень. Сі Цзіньпін отримав увагу Дональда Трампа — але ціною зростання міжнародної ізоляції та ризику повномасштабної торгової війни.
Замість демонстрації сили Китай показав, наскільки вразливою є його модель з експортоорієнтованим зростанням. Якщо обмеження триватимуть, Пекін ризикує втратити не лише ринки, а й статус незамінного постачальника стратегічних ресурсів.
