У Києві оголошено переможців Книги року BBC 2025 — події, яка давно стала важливою культурною віхою та місцем зустрічі авторів, читачів і літературних голосів, що формують сьогоднішній український контекст. Цього року фіналістами стали п’ятнадцять книжок, серед яких журі обрало три, зовсім несхожі за жанром і стилем, але об’єднані відчуттям правди та живою емоцією. Церемонія відбулася у київській книгарні-кав’ярні Сенс — просторі, що вже став символом літературного життя столиці, і цього разу зібрав авторів, критиків, журналістів та читачів, для яких книжка стала частиною особистої опори.
Номінація Книга року-2025 принесла перемогу Лєні Лягушонковій — українській драматургині, яка у своєму дебютному романі Мій прапор запісяв котик взялася за складну, але неймовірно потрібну тему: дорослішання на тлі занепаду радянської системи, народження незалежної України та початку російсько-української війни. Роман виріс із її п’єси, поставленої у Польщі в 2023 році, але в прозовому форматі він набув зовсім іншої глибини — особистісної, болючої, сповненої м’якого, але проникливого чорного гумору. У творі простежується не лише шлях героїні, а й химерний ландшафт Луганщини, де зламані правила минулого тиснуть на дитячу свідомість, формуючи світогляд через конфлікт між нав’язаною радянською реальністю та потребою впізнати себе у власній культурі.
Саме цей контраст, у якому гумор виступає бронею, а пам’ять — рятівною опорою, за словами Марти Шокало, редакторки BBC News Україна, робить роман життєдайним. Він зростає з болю та абсурду, але веде до світла — так само, як українське суспільство йде крізь темряву до утвердження власної суб’єктності. Лягушонкова не просто описує побутові сцени, а вибудовує атмосферу часу, передає запахи, страхи, сміх і втому покоління, що виросло на межі двох епох, яке було змушене самостійно навчитися бути вільним.
У категорії Есеїстика журі відзначило книгу Мирослава Лаюка Списки — збірку репортажів та есеїв, об’єднаних темою втрат. Це не просто документальні історії: автор занурює читача в ту частину українського досвіду, яка не піддається забуттю. Його тексти нагадують літопис: стриманий, але глибокий, зосереджений на тому, щоб зберегти імена, події, голоси, які не повинні зникнути з пам’яті. Літературознавиця Віра Агеєва зазначила, що Лаюк вплітає сучасні події в античну та гомерівську традицію — і це справді відчутно. У його письмі є епічність, але без пафосу; тяжкість теми, але без відчаю; особисте переживання, але без зайвої сентиментальності.
Списки — це нагадування про відповідальність перед тими, кого ми втратили. У воєнний час, коли життя країни складається з фрагментів новин, повідомлень і коротких протоколів, література може зшити розірване полотно пам’яті. Лаюк фіксує історії так, ніби переписує їх у невидимий загальнонаціональний реєстр, створений не владою, а суспільством, що прагне не допустити стирання людських облич. У цих текстах Україна постає не лише як територія боротьби, а як спільність людей, які тримаються за життя одне одного, за історії, за сенс.
Третьою переможницею стала Катерина Штанко з книгою Вершники дощу у номінації Дитяча книга року. Її нова історія повертає читача на кримське узбережжя — не політичне, не зболене, а те, яке залишилося в пам’яті дітей та дорослих, що колись їхали туди зі столиці нічним потягом. У центрі сюжету — хлопчик Данило Тесля, який під час канікул потрапляє до команди контролерів погоди, вершників дощу. Фантазія тут не просто розвага, а засіб повернути втрачене відчуття відкритого моря, запаху солі, теплих скель, трамонтану, який бив у обличчя, і дороги, яку сьогодні неможливо повторити.
Дар’я Тарадай, редакторка BBC News Україна, назвала цю книжку такою, що пахне Кримом. У її рецензії відчувається щось майже фізичне: ніби читач справді відкриває двері у спогад, який водночас зігріває і болить. Штанко давно вміє говорити з дітьми чесно й ніжно, і друга її перемога в Книзі року BBC підтверджує, що її голос народжує історії, які залишаються у серці назавжди. У часи, коли дитяча література часто виконує терапевтичну функцію, Вершники дощу дарують маленьким читачам сміливість мріяти навіть тоді, коли реальність непроста.
Окремої згадки заслуговує переможниця конкурсу читацьких рецензій — Анастасія Андріїв, яка написала глибоку рецензію на роман Євгенії Кузнєцової Вівці цілі. Її робота підкреслює, що український читач сьогодні не просто споживає книжки, а активно вступає в діалог із літературою, формує свої судження, веде дискусію, будує культурне середовище, де важливий кожен голос.
Цього року журі обирало фіналістів серед 41 видання, і ця цифра лише підтверджує: попри всі виклики часу, українська література живе, розвивається і знаходить нові способи говорити про складне. Книга року BBC 2025 ще раз нагадує, що слово в Україні має силу — лікувати, пояснювати, зберігати пам’ять і вести вперед.
