Залізна руда: від стрімкого злету до неочікуваного падіння
Ще зовсім недавно українська залізна руда здавалася символом економічної стабільності на тлі буремної воєнної дійсності. Відкриття морських портів подарувало гірничо-збагачувальним комбінатам ковток повітря, а аналітики в захваті відзначали стрибок обсягів експорту у 2024 році на майже 90%. На той момент руду експортували у понад 30 країн світу, і за експортною виручкою вона посіла третє місце після кукурудзи та пшениці.
Проте вже за перше півріччя 2025 року ситуація змінилася кардинально. Відповідно до даних, наданих виданням Liga.Net, експорт залізної руди знизився на 11,9%, зупинившись на рівні 16,14 млн тонн. Це не лише суттєве падіння у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року, а й втрата місця в трійці провідних експортних товарів країни. Галузь, яка мала потенціал зміцнити платіжний баланс, сьогодні перебуває на роздоріжжі.
Україна, яка здавна асоціюється зі сталлю, металом і потужними гірничо-металургійними комплексами, раптово втратила експортну динаміку, незважаючи на наявність багатих надр, фахових кадрів і налагоджену логістику. В основі цієї кризи — комплекс як зовнішніх, так і внутрішніх викликів.
Глобальна економіка та її тінь над українською рудою
Світова економіка нині переживає не найкращі часи. Після короткої фази зростання, що настала після пандемії, провідні ринки увійшли в період стагнації. Споживання сталі й металургійної сировини скоротилося в Китаї, Індії, країнах ЄС та інших ключових імпортерах української залізної руди.
Охолодження глобальної економіки має прямий вплив на попит на українську сировину. Більшість гірничих компаній, які традиційно експортували продукцію на міжнародні ринки, зіткнулися з падінням цін та перенасиченням пропозиції. У таких умовах конкурувати можуть лише найефективніші гравці — ті, чия собівартість є найнижчою, а внутрішні витрати мінімізовані.
На жаль, українські підприємства опинилися в менш вигідному становищі. Світова конкуренція не вибачає затримок, перевитрат і неефективних управлінських рішень. І хоча природні ресурси нашої країни залишаються привабливими, відсутність стабільного внутрішнього економічного середовища зводить цей потенціал нанівець.
Тарифна петля: як державні монополії підривають конкурентоспроможність
Однією з ключових проблем, які згубно впливають на залізорудний експорт, є тарифна політика державних монополій. Укрзалізниця, Укренерго та Оператор газотранспортної системи утримують високі тарифи на логістику й енергопостачання. Для виробників залізорудної сировини це означає суттєві додаткові витрати, які автоматично закладаються в ціну продукції.
Такі умови унеможливлюють цінову конкуренцію з країнами, де енергоресурси дешевші, а логістика — менш затратна. Особливо гостро ця проблема проявляється під час відключень електроенергії, коли українські компанії змушені закуповувати дорогу імпортну енергію. У поєднанні з кадровим дефіцитом, прямими збитками від воєнних обстрілів і обмеженнями в роботі, ситуація набуває критичного характеру.
Виробники опиняються у пастці, коли кожна нова витрата робить їхню продукцію менш привабливою на глобальному ринку. Вони змушені або зменшувати обсяги виробництва, або йти на компроміси в якості, що у довгостроковій перспективі загрожує втратою довіри з боку міжнародних партнерів.
Податковий тиск: між фіскальним тиском і виживанням
Не менш руйнівним чинником для галузі стала податкова політика. Зокрема, Верховна Рада ухвалила рішення про підвищення земельного податку для гірничодобувних підприємств у 2,6 рази. Це не просто нове фінансове навантаження, а удар по стабільності галузі, яка і так функціонує на межі рентабельності.
Компанії, змушені скорочувати витрати, переносять капітальні інвестиції, зупиняють соціальні проєкти й гуманітарну допомогу. Тимчасовий голова правління Ferrexpo Лучіо Дженовезе прямо заявив, що підприємство було змушене перевести понад третину працівників на скорочений графік або у відпустку. Паралельно скорочуються закупівлі товарів і послуг, а це — удар по суміжним галузям.
Невчасне відшкодування ПДВ ще більше поглиблює фінансову нестійкість. Підприємства не мають доступу до обігових коштів, які можна було б використати для модернізації, експансії або навіть стабільної роботи. У результаті — ще одне замкнене коло, у якому українська руда стає заручником політичних рішень.
Соціальні наслідки кризи: удар по громадах і родинах
Гірничо-збагачувальні комбінати традиційно є головними роботодавцями в регіонах Центральної, Східної та частково Південної України. Коли такі підприємства скорочують виробництво або тимчасово зупиняються, це миттєво позначається на економіці міст, у яких вони розташовані. Кожен недопрацьований день — це не лише мінус у ВВП, а й порожні холодильники, скорочення бюджету лікарень, шкіл і місцевих програм.
Проблеми в гірничо-металургійному комплексі автоматично б’ють по соціальній тканині держави. Адже ці підприємства — не просто економічні одиниці, а ще й важливі соціальні інститути: вони фінансують місцеві заходи, підтримують медицину, освіту, культуру. Коли такі проєкти згортаються, громади залишаються сам на сам із викликами, які до цього розв’язувались за підтримки бізнесу.
Крім того, зниження зайнятості в галузі сприяє трудовій міграції, втраті кваліфікованих кадрів і зростанню соціальної напруги. У стратегічному сенсі це підриває національну безпеку та зменшує шанси України на відновлення після завершення війни.
Що далі: потрібна державна стратегія, а не нові податки
Криза в експорті залізної руди — це не просто короткострокове просідання показників. Це сигнал про те, що стратегічна галузь опинилася в глибокій системній кризі, яка потребує рішень на рівні державної політики. Ідеться не лише про зниження тарифів чи повернення ПДВ, а й про комплексний підхід до підтримки експортного потенціалу.
Україні потрібна чітка, економічно обґрунтована стратегія підтримки гірничо-металургійного комплексу. Це включає справедливу податкову політику, прогнозовані правила гри, сприяння модернізації та екологізації виробництва. Без цього навіть найродючіші надра залишаться лише нагадуванням про нереалізований потенціал.
Замість фіскального тиску потрібна співпраця. Держава має виступити партнером, а не каральним органом для бізнесу. Тільки тоді залізна руда знову зможе стати символом економічної сили України, а не важким вантажем, що тягне країну вниз.
